сманська імперія наприкінці XIX ст.
Могутня в минулому Османська імперія наприкінці XIX ст. остаточно втратила свій вплив на хід світової історії, ставши напівколонією Заходу. Політична система імперії була неефективною. Після скасування конституції 1876 р. в країні встановився репресивний, нічим не обмежений режим султана Абдул-Гаміда II. Період його правління (1876-1909) увійшов в історію Туреччини як період гноблення.
У 1882 р. Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала повертати гроші за позиками. Султан боявся заколоту й увів поліцейську деспотію та цензуру на друк. За правління Абдул-Гаміда II продовжувалися гоніння на турків-християн. Його політику, спрямовану проти вірмен, болгар і греків, неоднаразово засуджували глави європейських держав. Особливою жорстокістю вирізнявся конфлікт з вірменами в 1894 р. Було спалено 50 тис. будинків, закатовано 100 тис. осіб, уключаючи жінок і дітей. Через три роки було винищено греків на о. Криті, а на початку XX ст. сталися погроми болгар і македонців.
Європейські держави назвали Османську імперію «хворою» і стали вирішувати її долю. По суті, вони розподілили між собою османські території: Боснія й Герцеговина були окуповані Австро-Угорщиною, у Тунісі господарювали французи, Єгипет захопила Англія. Формально ці території ще перебували в складі Османської імперії, проте фактично перейшли під контроль іноземних держав. Іноземний капітал захопив основні позиції в усіх сферах турецької економіки, що стримувало розвиток національної промисловості, у якій переважали мануфактури. Сільське господарство майже не розвивалося. Для обробітку землі селяни використовували дерев’яну соху.
Абдул-Гамід II
Патріотично налаштована інтелігенція та військові шукали шляхів виведення країни з глухого кута. Наприкінці XIX ст. почав зароджуватися турецький демократичний революційний рух. Оскільки в Османській імперії етнічні турки становили не більше третини населення, то формування опозиційного руху мало певні особливості. Турецька нація формувалася повільно. Промисловці, фінансисти й інтелектуали турецького походження займали досить помірковану політичну позицію: обмеження свавілля Абдул-Гаміда II й установлення в Туреччині конституційної монархії. Перші таємні опозиційні групи — різні за соціальним складом і політичним спрямуванням — виникли в Стамбулі наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. у військових і спеціальних цивільних навчальних закладах. Об’єднувала всі групи боротьба за відновлення першої турецької конституції 1876 р. і скинення султана Абдул-Гаміда II.
Наприкінці XIX ст. найбільш активною силою в турецькому опозиційному русі стала організація «Єднання й прогрес», що спиралася переважно на молодих офіцерів. Членів організації в Європі називали молодотурками. У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд молодотурків та організацій, що представляли інші національності Османської імперії. З’їзд ухвалив рішення про підготовку збройного повстання.
2. Молодотурецька революція 1908 р.
Навесні 1908 р. офіцери-молодотурки підняли повстання, вимагаючи відновлення конституції. Повстання стало початком перевороту, який увійшов в історію під назвою Молодотурецька революція. Приводом для відкритого виступу стали події в Македонії, де неабияк загострилися соціальні й національні суперечності, характерні для всієї Османської імперії. Перед європейськими політиками знову постало питання про втручання західних держав у справи Туреччини. Молодотурецькі таємні комітети, які мали вже чимало прихильників в армійських частинах, розквартированих у Македонії, почали готувати антиурядовий виступ. Очікувалося, що виступ спиратиметься на широке невдоволення мас деспотичним режимом і загрозою іноземного втручання в справи країни.
Улітку кілька офіцерів-молодотурків організували із солдатів повстанські загони, які широко підтримало населення, а також албанські й македонські національно-революційні організації. Повстанням керував центр молодотурків, створений таємно в м. Салоніках. Повстанці захопили владу в Салоніках та інших містах Македонії. Повсюдно звучала вимога відновити першу турецьку конституцію. Султан мусив поступитися. Наприкінці липня був опублікований указ про відновлення дії конституції, а також оголошено про майбутнє скликання палати депутатів.
Молодотурки — політичний рух в Османській імперії за політичну, військову й економічну модернізацію країни, що перебувала в стані деградації та розпаду.
Объяснение:
Территориальный рост Соединённых Штатов с 1776 по 1959 год. Указывается год, когда штат стал федеральным.
1776–1790
1791–1799
1800–1819
1820–1839
1840–1859
1860–1879
1880–1899
1900–1950
1950–1959
В 1492 году о существовании Америки стало известно в средневековой Европе после того, как Христофор Колумб побывал на островах Вест-Индии и во время своего второго путешествия в 1493 году лично высаживался на острове Пуэрто-Рико, ныне государстве, ассоциированном с США. В 1498 году морское путешествие к берегам современной Новой Англии совершил на английской службе Джон Кабот, а в 1513 году испанский мореплаватель Хуан Понсе де Леон достиг берегов Флориды. С прибытием европейцев началась колониальная история Америки. Большинство колоний образовалось после 1600 года. Испанцы построили небольшие поселения во Флориде и на юго-западе, а французы — вдоль реки Миссисипи и побережья Мексиканского залива. К 1770-м годам тринадцать британских колоний содержали 2,5 миллиона человек вдоль атлантического побережья к востоку от Аппалачей.
На заре своей независимости США в 1776 году состояли лишь из тринадцати штатов, которые образовались из британских колоний. После провозглашения независимости в 1776 году им пришлось дважды воевать с Великобританией в Войне за независимость и в Войне 1812 года. Согласно Парижскому мирному договору 1783 года, Великобритания официально признала независимость США, но до окончания второй англо-американской войны в 1815 году ещё продолжала оказывать поддержку союзным индейским племенам, сопротивлявшимся армии США второй во несмог
У внутрішній політиці Олега мав на меті об'єднати навколишні племена до Києва. Часи князювання Олега літописець кладе на 879-912 рр., мав княжити 33 роки. Але ці дати сумнівні. Олег був сильною індивідуальністю і постать його глибоко вбилася у народну пам'ять. Свідчать про це різні перекази, в яких князь виступає, як мудрий, далекозорий володар.
По опануванні Каєва та полянської землі Олег звернувся до сусідніх племен. Не перед підбив деревлян (883), рушив на сіверян (884 р.), які підлягали хозарам. Згодом Олег завоював сусідніх радимичів (885 р.). Ходив походами також на уличів, тиверців, але у далеких околицях не зміг їхзавоювати. Ці два племена, а також дуліби і хорвати стали союзниками Київського князя.