Культурное развитие в XIII в.
Вплоть до начала XIV в. ни о каком значительном развитии культуры на Руси говорить не приходилось. Лучшие ремесленники, зодчие, живописцы были угнаны в Золотую Орду, секреты многих ремесел были утрачены. Но в это время развивается устное народное творчество (появляются песни, былины и сказания), продолжают писать летописи, возникает новое направление в летописании – житие (Житие Святого Александра Невского, Сергия Радонежского). В XIII грамотными были священники и некоторые горожане. Писали на берестяных грамотах (обнаружены в Новгороде), выделанной коже, пергаменте. В конце XIII в. наблюдается глубокое культурное падение и обнищание Северо-Восточных русских земель – селения пустеют, горожане голодают, культурная жизнь сосредотачивается в основном вокруг монастырей. На юге и западе Руси, наоборот, наблюдается подъем. Так в Галицко-Волынском княжестве значительных успехов добились в развитии рукописного книжного дела. Мастера создавали прекрасные книги в роскошных переплетах с миниатюрами. Развивается летописание и зодчество. В одном только Галиче археологи нашли не менее тридцати построек из камня. В летописях прославляют подвиги русских князей.
Культура Руси в XIV в.
В XIV в. центром Древней Руси становится Москва. Постепенное объединение русских земель вокруг Москвы при Иване Калите и его приемниках становится толчком для развития русской культуры. Постепенно восстанавливаются города, увеличивается количество каменных построек, грамотных людей, мастеров, изменяется манера письма и создания литературных и живописных произведений.
Объяснение:
Колоніальна політика — це політика поневолення і експлуатації за до військового, політичного та економічного примусу народів, країн або територій переважно з іншонаціональним населенням, часто економічно менш розвинених.
Колоніальна політика від самого початку була пов'язана із війнами. Торговельні війни XVII та XVIII ст. велися колоніальними імперіями за колоніальні та торгові переваги. Ці війни супроводжувалися грабіжницькими нападами на чужі колоніальні володіння, а також розвитком піратства.
Впертість та жорстокість, із якими велися колоніальні війни, обумовлювалися намаганням кожної із держав-суперниць монополізувати у своїх руках грабунок залежних держав, а з іншого боку, винятковим значенням колоніальних ринків, що їх, як правило, вдавалося закрити від сторонньої конкуренції. Крім того, для колоній торгівля завжди була нееквівалентною і прибутковість її для метрополії зростала із поступом технічного прогресу. До того ж, колонізатори часто отримували продукцію колоніальних країн задарма, шляхом прямого грабунку. У часи розвитку мануфактурного капіталізму, власне, вирішувалося питання, котра із колоніальних держав завоює торговельну, морську і колоніальну гегемонію і тим забезпечить найсприятливіші умови для розвитку власної промисловості.
