Відповідь:Відмінності стосувалися, по-перше, співвідношення княжого (монархічного) і вічового (республіканського) почав в системі влади і управління, по-друге, ступеня самостійності політичної влади князя в його відносинах з зміцнювати свої позиції боярство
план:
Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.м
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Пояснення:
Объяснение:
О́тчество (в специализированной литературе также патро́ним) — часть родового имени, которая присваивается ребёнку по имени отца. Вариации патронимических имён могут связывать их носителей и с более дальними предками — дедами, прадедами и т. д.
В дофамильный период именование по имени и отчеству служило целям более точной идентификации человека, то есть выполняло ту же социальную функцию, что и современные фамилии.
Отчество — патроним, указание на имя отца. В современном русском языке имеет окончание -ович/-евич/-ич, -овна/-евна/-ична/-инична; в древности также -ов/-ев/-ин, -ова/-ева/-ина аналогично современным фамилиям (в болгарском языке это сохранилось: например, Георги Иванов Стоянов — Георги Стоянов, сын Ивана). Отчество в составе именной формулы выполняет тройную функцию: дополняет имя, отличая его обладателя (в дополнение к фамилии) от тёзки, проясняет родство в кругу семьи (отец — сын) и выражает почтение (форма вежливости).
и иногда в их форме ещё можно угадать первоначальное изображение.
Учёный китаец должен был запомнить тысячи иероглифов, обозначавших отдельные слова.