По перше, Італія на часі Відродження виявилася однією з найбільш роздроблених країн Європи; тут так і не склалося єдиної політичної та національної центру. Утворення єдиного держави перешкоджала відбувалася протягом всього Середньовіччя боротьба між папами і імператорами за своє панування. Тому економічний і політичний розвиток різних районів Італії було нерівномірним. Області центральної і північної частин півострова входили в папські володіння; на півдні розташовувалося Неаполітанське королівство; середня Італія (Тоскана), що включала такі міста, як Флоренція, Піза, Сієна, і окремі міста півночі (Генуя, Мілан, Венеція) представляли собою незалежні і багаті центри країни. Фактично Італія була конгломератом роз'єднаних, постійно змагалися і ворогували між собою територій.
По-друге, Саме в Італії склалися справді унікальні умови для підтримання паростків нової культури. Відсутність централізованої влади, а також вигідне географічне положення на шляхах європейської торгівлі зі Сходом сприяло подальшому розвитку самостійних міст, розвитку в них капіталістичного і нового політичного устрою. У передових містах Тоскани і Ломбардії вже в XII - XIII ст. відбулися комунальні революції і склався республіканський лад, всередині якого постійно велася запекла партійна боротьба. Основними політичними силами тут виступали фінансисти, які розбагатіли торговці і ремісники.
По-третє, в умовах появи і зростання національної самосвідомості саме італійці відчули себе прямими нащадками великого античного Риму. Інтерес до античної минулого, який не згасав протягом усього Середньовіччя, тепер означав одночасно і інтерес до свого національного минулого, точніше - минулого свого народу, традицій рідної старовини. У жодній іншій країні Європи не залишилося стільки слідів великої античної цивілізації, як в Італії. І хоча це були найчастіше лише руїни (наприклад, Колізей протягом майже всього Середньовіччя використовувалася як каменоломня), тепер саме вони справляли враження величі і слави. Таким чином, антична давнина була осмислена як велике національне минуле рідної країни.
Объяснение:
1. Пёрл-Харбор — военно-морская база США в центральной части Тихого океана на о. Оаху, где находились главные силы американского Тихоокеанского флота. Нападением 7 декабря 1941 года на Пёрл-Харбор Япония развязала войну на Тихом океане. Боевые действия в районе Пёрл-Харбора явились составной частью гавайской операции японских военно-морских сил (операция Пёрл-Харбор — Алеутские острова).
Замысел этой операции заключался в том, чтобы скрытно подойти и нанести внезапный массированный удар авиацией авиационного объединения по американским кораблям, береговым сооружениям и самолетам в Пёрл-Харборе. Одновременно с действиями авиации планировалось использовать три сверхмалые подводные лодки, доставляемые в район боевых действий на подводных лодках — матках. Они получали задачу проникнуть в бухту Пёрл-Харбор в ночь перед ударом авиации и атаковать торпедами линкоры. (Советская военная энциклопедия. Т.6. М., 1978. С. 295—296.) Для отвлекающего удара двум эсминцам из состава авианосного соединения ставилась задача обстрелять авиабазу на о. Мидуэй.
2. В Европе