Відповідь:
Основним елементом і чоловічого і жіночого слов`янського костюма була сорочка, яка виготовлялася переважно з лляного полотна. Чоловіча сорочка була приблизно до коліна довжиною і обов`язково підперізувалися. Довжина жіночої сорочки, як правило, доходила до щиколотки. Нерідко вона виконувала функції сучасного жіночого легкого плаття. Воріт, рукави і поділ сорочки обов`язково прикрашалися вишивкою. Причому вишивка несла не так декоративну, скільки оберегову функцію, захищаючи людину від шкідливих сил.
Чоловіки з найдавніших часів носили ремінні пояси, що вважалися одним з головних символів чоловічого престижу. Особливо цінувалися пояси з шкіри дикого туру, яку можна було добути під час полювання, піддаючи своє життя смертельній небезпеці.
Традиція носіння штанів була запозичена слов`янами у представників найдавніших кочових племен. Слов`янські штани були приблизно по щиколотку завдовжки і заправлялися в онучі
Пояснення:
Житла були наземні або заглиблені в землю (напівземлянки, землянки). Стіни зазвичай складалися зі зрубаних стовбурів. дерев’яні (там, де було достатньо лісу) або плетені з хмизу (в тих місцях, де лісу було мало) й обмазані товстим шаром глини. Земляні долівки, очевидно, покривали соломою або очеретом. Будували підвальні ями для зберігання продуктів харчування. У кожній хаті була піч, складена з каміння і глини, розташована в кутку оселі. Дахи будинків були двосхилими, покритими деревом, очеретом.
Неподалік від житла була господарська частина подвір’я. Найближче містилися господарські ями, які використовувались як зерносховища та погреби для харчів. Трохи далі — комора, хлів для худоби, невеликі будівлі, що могли служити для утримання свійської птиці чи дрібної худоби.
На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, Б. Камінський, М. Русов та інші разом із членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму виклав адвокат М. Махновський у брошурі "Самостійна Україна". В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала в масах. Рупівці взяли активну участь в селянському русі. У 1900-1901 рр, в Україні відбулося 670 селянських виступів, а 1902 р. він охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Селяни палили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання придушувалися збройною силою, але це лише загострювало суперечності.
У 1902 р. М. Махновський створює Українську народну партію (УНП). Її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних Документах, були та українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності, використовуючи досвід західної цивілізації.
1904 р. частина членів РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Це одна з найчисленніших партій, яка обстоювала ідеї автономії України, конфіскації земельної власності й демократизації суспільного" життя. Не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояла Єврейська соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що діяла в середовищі єврейського пролетаріату і ремісничого люду в Україні.
ИВАН IV (Иоанн) ВАСИЛЬЕВИЧ ГРОЗНЫЙ (25.08. 1530-18.03.1584), великий князь с 1533, русский царь (1547).
Эпоха его царствования как бы венчает собой период становления русского религиозного самосознания. Именно к этому времени окончательно сложились и оформились взгляды русского народа на самое себя, на свою роль в истории, на цель и смысл существования, на государственные формы народного бытия.
Царствование Иоанна IV протекало бурно. Со всей возможной выразительностью оно обнажило особенность русской истории, состоящую в том, что ее ход имеет в основе не “баланс интересов” различных сословий, классов, групп, а понимание общего дела, всенародного служения Богу, религиозного долга.
Началось царствование смутой. Будущий “грозный царь” вступил на престол после смерти отца Василия III Ивановича трех лет от роду. Реальной властительницей Руси стала его мать — Елена Глинская, “чужеземка литовского, ненавистного рода”, по словам Н. М. Карамзина. Ее недолгое (четыре года) правление было ознаменовано развратом и жестокостью не столько личными, сколько проистекавшими из нравов и интриг ближних бояр — бывших удельных князей и их приближенных. В 1547 сгорела Москва. Пожар и последовавший за ним всенародный мятеж потрясли юного Иоанна. В бедствиях, обрушившихся на Россию, он увидел мановение десницы Божией, карающей страну и народ за его, царя, грехи и неисправности. Пожар почти совпал по времени с венчанием Иоанна на царство, которое впервые тогда было соединено с Таинством Миропомазания. Церковное Таинство Миропомазания открыло юному монарху глубину мистической связи царя с народом и связанную с этим величину его религиозной ответственности. Иоанн осознал себя “игуменом всея Руси”. И это осознание с того момента руководило всеми его личными поступками и государственными начинаниями до самой кончины. Первым его шагом на этом пути стало учреждение опричнины. Само слово “опричнина” вошло в употребление задолго до Ивана Грозного. Так назывался остаток поместья, достаточный для пропитания вдовы и сирот павшего в бою или умершего на службе воина. Поместье, жаловавшееся великим князем за службу, отходило в казну, опричь (кроме) этого небольшого участка.
Иоанн Грозный назвал опричниной города, земли и даже улицы в Москве, которые должны были быть изъяты из привычной схемы административного управления и переходили под личное и безусловное управление царя, обеспечивая материально “опричников” — корпус царских единомышленников, его сослуживцев в деле созидания такой формы государственного устройства, которая наиболее соответствует его религиозному призванию. Есть свидетельства, что состав опричных земель менялся — часть их со временем возвращалась в “земщину” (то есть к обычным формам управления) , из которой, в свою очередь, к “опричнине” присоединялись новые территории и города. Таким образом, возможно, что через сито опричнины со временем должна была пройти вся Россия. Даже внешний вид Александровской слободы, ставшей как бы сердцем суровой брани за душу России, свидетельствовал о напряженности и полноте религиозного чувства ее обитателей. В ней все было строено по типу иноческой обители — палаты, кельи, великолепная крестовая церковь (каждый ее кирпич был запечатлен знамением Честнаго и Животворящего Креста Господня) . Ревностно и неукоснительно исполнял царь со своими опричниками весь строгий устав церковный.
Норм???
Объяснение:
ответ: Традиційне житло давнх слов'ян називалося напівземлянка.
Традиційний одяг давніх слов'ян: чоловічий-сорочка, ремінні пояси та штани.
Жіночий-сорочка, спідниця.
Объяснение: Гарного дня!