Тому, що для науки це було важливо, науковці хотіли пізнати що це ? Хто це ?
Пошук «відьом» чи доказів чаклунства часто набував форм моральної паніки[1] чи масової істерії[en].[2] Кримінальне переслідування «відьом» і «чаклунів» відоме з античних часів, але особливого розмаху досягло в Західній Європі та Америці кінця XV — середини XVII ст. Тільки по судах над баскськими «відьмами» (1609–1610, суддя П'єр де Ланкре) проходило не менше 7 тисяч жінок. Із середини 16 до середини 17 ст. в Європі відбулось понад 50 тисяч відьомських процесів. З однаковим завзяттям їх проводили як католики, так протестанти.
Спалення трьох відьом у Бадені (Швейцарія) 4 листопада 1585 У католицьких країнах справи про чаклунство, як правило, розглядалися церковним судом — інквізицією (хоча, скажімо, французьку справу про отрути розбирав особливий світський суд «вогненна палата» через участь у ньому осіб близьких до короля, таких як його брат або фаворитка). Поширені також випадки самосуду над підозрюваними в у магії. Покарання за відьомство варіювалися від штрафу до смертної кари, в залежності від тяжкості звинувачень і ступеня каяття підсудної. Засуджених до смерті зазвичай спалювали на вогнищі, живими або задушивши перед спаленням (такий б страти вважався гуманним: «без пролиття крові»). Новітні дослідження виявили, що багато з обвинувачених у відьомстві насправді були невинними, але заможними чи неординарними людьми, що стали жертвами ошуканства й жадоби найближчого оточення. Полювання на відьом було прибутковою справою. Доносник отримував частину майна своєї жертви, а судді та кати — високу платню.
1184 року за наказом Папи Луція III була створена Інквізиція (від лат. inquisitio — «розслідую») — особливий підрозділ католицького суду, який розслідував прояви «відьомства» та «поклоніння демонам», що мав викорінювати відхилення від офіційного вчення церкви). До 1258 року проводились поодинокі суди над «відьмами», страти відбувались рідко. Але невдовзі за наказом Папи Іоанна ХХІІ 1320 року інквізиція почала масово розшукувати та страчувати «відьом». Першою жертвою стала Анжела де Лабарт, після чого смерті «відьом» стали частими виставами для людей. Найбільше процвітання інквізиції припало на 1450—1750 роки. Історики називають цей період відьомською істерією.
Месопотамією-називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.
Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавилона, про столицю Ассірії – Ніневію – "велику блудницю", про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавилона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу "висячі сади Семіраміди". Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.
Пошук «відьом» чи доказів чаклунства часто набував форм моральної паніки[1] чи масової істерії[en].[2] Кримінальне переслідування «відьом» і «чаклунів» відоме з античних часів, але особливого розмаху досягло в Західній Європі та Америці кінця XV — середини XVII ст. Тільки по судах над баскськими «відьмами» (1609–1610, суддя П'єр де Ланкре) проходило не менше 7 тисяч жінок. Із середини 16 до середини 17 ст. в Європі відбулось понад 50 тисяч відьомських процесів. З однаковим завзяттям їх проводили як католики, так протестанти.
Спалення трьох відьом у Бадені (Швейцарія) 4 листопада 1585
У католицьких країнах справи про чаклунство, як правило, розглядалися церковним судом — інквізицією (хоча, скажімо, французьку справу про отрути розбирав особливий світський суд «вогненна палата» через участь у ньому осіб близьких до короля, таких як його брат або фаворитка). Поширені також випадки самосуду над підозрюваними в у магії. Покарання за відьомство варіювалися від штрафу до смертної кари, в залежності від тяжкості звинувачень і ступеня каяття підсудної. Засуджених до смерті зазвичай спалювали на вогнищі, живими або задушивши перед спаленням (такий б страти вважався гуманним: «без пролиття крові»). Новітні дослідження виявили, що багато з обвинувачених у відьомстві насправді були невинними, але заможними чи неординарними людьми, що стали жертвами ошуканства й жадоби найближчого оточення. Полювання на відьом було прибутковою справою. Доносник отримував частину майна своєї жертви, а судді та кати — високу платню.
1184 року за наказом Папи Луція III була створена Інквізиція (від лат. inquisitio — «розслідую») — особливий підрозділ католицького суду, який розслідував прояви «відьомства» та «поклоніння демонам», що мав викорінювати відхилення від офіційного вчення церкви). До 1258 року проводились поодинокі суди над «відьмами», страти відбувались рідко. Але невдовзі за наказом Папи Іоанна ХХІІ 1320 року інквізиція почала масово розшукувати та страчувати «відьом». Першою жертвою стала Анжела де Лабарт, після чого смерті «відьом» стали частими виставами для людей. Найбільше процвітання інквізиції припало на 1450—1750 роки. Історики називають цей період відьомською істерією.