Усвідомлюючи небезпеку неминучої війни з Французькою імперією, російський уряд відмовився від далекосяжних планів приєднати до Російської імперії Дунайські князівства.
3 квітня (22 березня) 1812 року імператор Олександр I зажадав від головнокомандувача російської «Молдавської армії» генерала від інфантерії графа Михайла Кутузова негайно укласти мир, погоджуючись на кордон по річці Прут до впадіння її в Дунай. Дипломатичну підтримку забезпечував посол Російської імперії у Османській імперії Андрій Італинський.
23 (11) травня Кутузов доповів імператору про узгодження спірних питань, наступного дня було парафовано попередні (прелімінарні) умови, а 28 (16) травня 1812 року — підписано текст російсько-османського мирного договору.
В 1613 году Земский собор избрал царем шестнадцатилетнего Михаила Романова. Еще несколько лет продолжались безуспешные попытки Речи Посполитой установить в той или иной степени свой контроль над русскими землями. Постепенно новому русскому правительству удалось восстановить порядок и функционирование государственного аппарата в Русском государстве. напозднее в Россию вернулся из плена его отец, патриарх Филарет, с именем которого народ связывал надежды на искоренение разбоя и грабежей. В 1617 году был подписан Столбовский мир со Швецией, которая получила крепость Корелу и побережье Финского залива. В 1618 году было заключено Деулинское перемирие с Речью Посполитой: Россия уступила ей смоленские и черниговские земли. В 1619 году в Россию из польского плена вернулся патриарх Филарет — отец царя Михаила Федоровича. В этим событием обычно связывают окончание Смутного времени. Экономические последствия Смуты — разорение и запустение огромной территории, особенно на западе и юго-западе России, гибель значительной части населения страны сказывались в течение многих лет. Следствием Смутного времени стало ослабление боярских родов и укрепление позиций дворянства, ставшего опорой новой династии. Дворяне получили возможность законодательного закрепления за ними поместных земель и живших на них крестьян. В новых условиях ярче проявилась тенденция эволюции сословно-представительской монархии к абсолютизму. В ходе Смуте выявились негативные стороны боярского участия в управлении страной, идеалы предыдущей эпохи были переоценены. В частности, обосновывалась незыблемость православной веры и недопустимость отступления от ценностей национальной религии и идеологии. Борьба с католической Польшей и протестантской Швецией усилила антизападнические настроения, что усугубило культурную и цивилизационную замкнутость России.
Усвідомлюючи небезпеку неминучої війни з Французькою імперією, російський уряд відмовився від далекосяжних планів приєднати до Російської імперії Дунайські князівства.
3 квітня (22 березня) 1812 року імператор Олександр I зажадав від головнокомандувача російської «Молдавської армії» генерала від інфантерії графа Михайла Кутузова негайно укласти мир, погоджуючись на кордон по річці Прут до впадіння її в Дунай. Дипломатичну підтримку забезпечував посол Російської імперії у Османській імперії Андрій Італинський.
23 (11) травня Кутузов доповів імператору про узгодження спірних питань, наступного дня було парафовано попередні (прелімінарні) умови, а 28 (16) травня 1812 року — підписано текст російсько-османського мирного договору.