Российская Империя была многонациональным государством даже в большей степени, нежели современная Российская Федерация. Законы Российской Империи ставили религиозный принцип превыше этнического, переписи населения велись по вероисповеданию, и национальному вопросу царское правительство почти не уделяло внимания, даже отрицая существование некоторых наций: так, украинцев и белорусов записывали русскими, различные тюркские народы, например, азербайджанцев, всех считали татарами, казахов и киргизов одинаково называли киргизами. Тем не менее, все перечисленные народы в Российской Империи проживали. Очень остро стояли национальные вопросы финнов и поляков, стремившихся к самостоятельности; после польских восстаний, организованных в попытке добиться независимости, Польша была лишена автономии, а ее территории стали губерниями, приравненными к российским. Финский народ подходил к национальной борьбе более прагматично: финны стояли за свои автономные права, но не устраивали мятежей, опасаясь эти права потерять.
Отдельным этнорелигиозным образованием в составе Российской Империи была так называемая черта оседлости, территории, где дозволялось селиться евреям. Это были территории современных Украины и Беларуси.
Царское правительство пыталось русифицировать многие нерусские территории. Территории Казахстана и Киргизии заселяли русскими казаками, создав Семиреченское казачье войско. Предпринимались попытки русификации Западной Украины (обрусение Волыни).
В религиозном отношении население Российской Империи принадлежало к следующим религиям: православию, исламу, католичеству, протестантизму, иудаизму, буддизму, язычеству. Православными являлись русские, большая часть украинцев и белорусов, грузины, молдаване. К мусульманству принадлежали татары, башкиры, азербайджанцы, казахи, киргизы, население вассальных России Хивы, Бухары и Коканда (современные Узбекистан и Туркменистан). Католичество было распространено в Польше и Литве, протестантизм - в Латвии, Эстонии, Финляндии. Центром иудаизма являлась черта оседлости, ну а буддисты и язычники обитали в тех же регионах, в которых они обитают в России и ныне.
Історично правильна назва держави — Республіка Обох Націй (пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów, Rzeczpospolita Korony Polskiej і Wielkiego Księstwa Litewskiego, лит. Abiejų Tautų Respublika)[8], походить від назви започаткованої Люблінською унією 1569 р. спільної польської (пол. Korona Królestwa Polskiego, укр. Корона Польського Королівства) і литовської (лит. Lietuvos Didžioji Kunigaikštystė, укр. Велике Князівство Литовське) держави, федеративної аристократичної монархії, що існувала від 1569 р. до 1795 р., коли відбувся її Третій поділ. Скорочена, інколи прийнятна назва Річ Посполита (пол. Rzeczpospolita, укр. Республіка) походить з латини від Res Publica, що перекладається, як Річ Всенародна (Посполита[9]), а при написанні одним словом Respublica — Республіка[10].
У польській мові слово Rzeczpospolita в значенні Республіка вживається до всіх польських держав з республіканською формою правління, та деяких історичних республік, як то Венеціанська республіка — Rzeczpospolita Wenecka, у всіх інших випадках використовується слово Republika.
У литовській історіографії вживається назва — Республіка Обидвох Народів, лит. Abiejų Tautų Respublika.
В українській та білоруській мовах і, відповідно, в історіографіях цих країн нині назва Річ Посполита вживається виключно до Речі Посполитої (1569—1795).[11][12][13] Іноді назва Друга Річ Посполита вживається стосовно Польської Республіки (1918—1939), проте всі інші польські держави, що мають у своїй назві (пол. Rzeczpospolita) в українській мові звичайно звуться Республіками.
Назва Річ Посполита Обох Народів (польск. Rzeczpospolita Obojga Narodów) поширилася після публікації 1967 року однойменної історичної трилогії польського письменника Павла Ясениці.
Объяснение:
Америго Веспуччи открыл дельту Амазонки и исследовал большую часть побережья Южной Америки.