1.Крестовые походы – вооруженное движение народов христианского Запада на мусульманский Восток, выразившееся в целом ряде походов в продолжение двух столетий (с конца XI до конца XIII) c целью завоевания Палестины и освобождения Гроба Господня из рук неверных; оно является могущественной реакцией христианства против усилившейся в то время власти ислама (при халифах) и грандиозной попыткой не только завладеть некогда христианскими областями, но и вообще широко раздвинуть пределы господства креста, этого символа христианской идеи. Участники этих походов, крестоносцы, носили на правом плече красное изображение креста с изречением из Святого Писания (Лук. 14, 27), благодаря чему и походы получили название крестовых. Причины крестовых походов лежали в западноевропейских политических и экономических условиях того времени: борьба феодализма с возрастающей властью королей выдвинула с одной стороны ищущих независимых владений феодалов, о другой – стремление королей избавить страну от этого беспокойного элемента; горожане видели в движении в далекие страны возможность расширения рынка, а также приобретения льгот от своих ленных сеньоров, крестьяне спешили участием в крестовых походах освободиться от крепостной зависимости; папы и вообще духовенство нашли в руководящей роли. Другой причиной крестовых походов была перемена положения на Востоке. Уже со времен Константина Великого, воздвигшего у Святого Гроба великолепную церковь, на Западе вошло в обычай путешествовать в Палестину, к святым местам, и халифы покровительствовали этим путешествиям, доставлявшим стране деньги и товары .Начались жестокие притеснения христианских пилигримов, еще более усилившиеся после завоевания Сирии и Палестины сельджуками в 1076 году. Тревожные известия о поругании святых мест и о дурном обращении с богомольцами, вызвали в Западной Европе мысль о военном походе в Азию для освобождения Святого Гроба, вскоре приведенную в осуществление благодаря энергической деятельности папы Урбана II, созвавшего духовные соборы а Пьяченце и Клермоне (1095), на которых вопрос о походе против неверных был решен утвердительно, и тысячеголосый возглас народа, присутствовавшего на Клермонском соборе.
Объяснение:
Объяснение:
18 грудня 1978 року пленум КПК розвернув древню країну у напрямку, на якому вона стала економічним лідером сучасного світу
В ці дні, чотири десятки років тому вирішувалася доля сотень мільйонів людей – керівництво китайської компартії обирало новий шлях для країни, що пережила за попередні 20 років дві невдалі спроби швидкими темпами здійснити економічний та політичний ривок. Для реабілітації суспільства знадобилися роки. І от зараз можна підбивати підсумки. Проаналізувати їх тверезо можна лише з урахуванням притаманного саме Китаю історичного досвіду. І виявиться: іншого шляху й не могло бути.
Чого не врахував товариш Мао?
Необхідність швидких, але докорінних реформ у 1978 році була спричинена наслідками політики засновника Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна. Власне, ці експерименти Мао можна віднести до категорії усіх програм швидких реформ, що пропагують беззаперечний результат. Тим більше, що, як говориться, «хотіли як краще»…
Зазначмо одразу: усі глобальні експерименти людства в ХХ столітті – це спроба перетворити звичний хід розвитку, прискорити його, згідно з відповідною ідеологією. Те, що результат в абсолютній більшості випадків є протилежним – це як випробування теорії на практиці, яка розставляє усе по місцях.
Мао свого часу помилявся, і це й було визнано на третьому пленумі ЦК Компартії Китаю (КПК) 11 скликання в грудні 1978-го. Після його смерті 1976-го китайське суспільство відчуло неймовірну досі свободу, якщо проводити аналогії – це було як в Радянському Союзі після смерті Сталіна у березні 1953-го.
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Китайські керівники були змушені визнати: спроби швидко «перебудувати» Китай форсованими темпами – чи то економічно, чи то політично – не вдалися. Адже ані «великий стрибок» 1958-1960 років, ані «культурна революція» 1965-1976 років не зробили Китай сильнішим ані економічно, ані народили нової політичної якості. Не буде перебільшенням порівняти експерименти Мао із політикою Сталіна в 1930-х роках, але із відповідною специфікою. Та сама тотальна колективізація сільського господарства із паралельним кустарним виробництвом чавуну, абсурдні кампанії цілком серйозної боротьби із горобцями, які нібито шкодить врожаям, конфіскації зерна у селян та як наслідок – голод, що забрав по різним підрахункам до 40 мільйонів життів. А «культурна революція» загалом поставила китайське суспільство на межу громадянської війни: кампанії боротьби проти «шкідливого ідеологічного впливу» та «реставрації капіталізму» набували справді абсурдного змісту – одним з найяскравіших прикладів є кампанія «критикуй Конфуція та Лінь Бяо», коли всесвітнього відомого мислителя стародавнього світу поставили поряд (причому саме як філософа!) із одним із соратників Мао, який претендував стати його наступником. А всі ці «п’ятихвилинки ненависті», тисячі дітей, що зрікалися батьків, знущання та катування, заслання керівників держави слюсарями та механіками на заводи та у комуни. І смерті, смерті, смерті…
От від усього цього 18 грудня 1978 року було вирішено відмовитися. І вийшло!
1. экономический кризис
2. упадок республиканских органов власти
3. изменения в социальной жизни общества (деление на богатых и бедных и.т.п)
4. внешняя угроза,не создать единую армию