Відгалуженням династичної лінії Мономаховичів були Мстиславичі, волинські Ізяславичі, смоленські Ростиславичі, суздальські Юрійовичі, а також роди ярославських, ростовських, московських і тверських князів.
У середині ХІІ століття родинними володіннями представників цієї династії були Київська, Ростово-Суздальська, Смоленська, Переяславська земля і Волинь. Представники Мономаховичів вели боротьбу в першій половині ХІІ ст. із спорідненими родами Ольговичів та потомками Ізяслава Ярославича за Київське князівство та Новгород. З середини ХІІ ст., після розростання роду почались усобиці які з перемінним успіхом велись між молодшими Мономаховичами — Юрієм Долгоруким та його потомками, і Мстиславичами за участі окрім Ольговичів також і Давидовичів, рязанських та галицьких князів.
У другій половині ХІІ ст. гілкам Мономаховичів вдалось закріпитись у різних удільних князівствах Русі: Юрійовичі зберегли за собою Ростово-Суздальську землю, Ростиславичі — Смоленську, Ізяславичі — Волинь. Також різні представники цих родів правили в Переяславському князівстві та київських волостях, зокрема Овручі та на Пороссі.
Після монгольської навали потомкам Мономаха вдалось зберегти за собою більшість князівств. Галицько-Волинські Романовичі правили в південно-західній Русі до 1340 року. Ростиславичі володіли Смоленськом до 1404 року. А потомки Юрія Долгорукого змогли перетворити північно-східну Русь на сильне Велике князівство Московське у якому вони правили до свого вигасання на початку XVII ст.
Объяснение:
Венецианцы и генуэзцы заключили также договоры с ханами Золотой Орды, по которым во владение им была отведена часть территории в Крыму и на Азовском побережье для создания торговых колоний (при признании верховной власти хана).Всего в Крыму, Приазовье и на Кавказе насчитывалось около 40 итальянских факторий-колоний.
Управлялись эти колонии консулами-байло, избираемыми в метрополии на 1-2 года. Вместе с консулами факториями управляли выборные городские советы из купцов-нобилей (граждан метрополии) и граждан факторий. Гражданами факторий в основном были итальянцы (составлявшие меньшинство горожан), хотя состав городского населения был чрезвычайно пестрым: греки, армяне, русские, евреи, татары и др. Неитальянцы обладали определенными юридическими правами, свободой вероисповедания, могли нести военную и гражданскую службу (кроме занятия выборных должностей), участвовать в совместных торговых компаниях. Но генуэзские и венецианские колонии, как и их метрополии, постоянно враждовали между собой, хотя в одной и той же колонии (например, Трапезунде или Тане) могли быть фактории двух торговых республик. Периодически разорению колонии подвергались и со стороны татар, однако уничтожены были только турецким завоеванием. В 1453 г., после падения Константинополя, фактории оказались отрезанными от метрополий и были постепенно завоеваны османами.
