Зовнішня політика Володимира Мономаха.
Трохи пригашені були князівські апетити за Володимира Мо¬номаха (1113—1125 рр.). Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мо¬номах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі ди-настичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.
Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку сте¬пового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні око¬лиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час збудована міцна фортеця.
Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок, золо¬тий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володи-мирового діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха, себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і ста¬ровинні барми, якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли бути да¬рунком імператора Олексія Комнина.
Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге жит¬тя — аж сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально напи¬саним для своїх дітей «Повчанням». Це чудовий доку¬мент того часу, який варто сприймати саме як наста¬нову й тепер, але ми не аналізуватимемо його детально, а зупинимося тільки на міжнародних аспектах «По¬вчання». Ось як пише Мономах про увагу до чужинців: «А ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Вони бо, мимохо-дячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим». Все хороше, продовжує він, ви мусите пам'ята¬ти, чого не знаєте, тому вчіться. І згадує свого батька
Объяснение:
В казахско-российской торговле был ряд особенностей:
1. Торговля носила меновой характер, так как денег в обращении у казахов было очень мало. Торговой единицей выступал сек (годовалый баран).
2. Торговля была неэквивалентной. В самое короткое время российские торговцы могли сколотить крупное состояние. К примеру, за 18 метров холста, стоившего 75 копеек, российские торговцы получали лошадь и быка. Последние перепродавались в России за 12 – 15 рублей.
3. В Казахскую степь поступали товары очень низкого качества. По этому поводу известный русский исследователь XVIII в. П. Паллас писал: «Киргизцы не очень искусны в торгу и берут при промене много худых товаров и всякой мелочи, потому русским купцам от них приходит великая прибыль».
