У 1199 р. Роман Мстиславович, князь волинський, захоплює Галич і створює Галицько-Волинське князівство. І здавалося б, що все круто, але головна проблема князів — непокірні галицькі бояри — залишилася. У 1203 р. Роман Мстиславович захоплює Київ, а у 1205 р. йде в похід у Польщу, де і гине.
Галицько-Волинське князівство за часів Романа Мстиславовича
У 1205-1238 рр. в Галичині заправляють бояри. Сфери впливу над Галицьким і Волинським князівствами розподіляють Угорщина і Польща. Зі Сходу з'являється нова загроза — монголи, яких у 1206 р. об'єднав один з найбільших завойовників у світовій історії — Чингізхан.
Карта походів військ хана Батия.
За 20 років монголи підкорили половину відомого на той час світу і вийшли до кордонів Русі, де у степах кочували половці. Рятуючись, половці мусили просити до в руських князів. Спільна русько-половецька рать виступила в степ у 1223 р., зустрілася з монголами на річці Калка і зазнала катастрофічної поразки.
Але тоді помер Чингісхан і війська повернулися додому.
1238-1240 рр. війська Золотої Орди, держави під проводом хана Батия, двома хвилями проходять Руські землі. У 1240 р. монголи захоплюють Київ і знищують його вщент.
Тим часом у 1238 р. син Романа Данило Галицький захоплює м. Галич та стає правителем Галицько-Волинського князівства (1238-1264).
До того він був з матір'ю у вигнанні в Угорщині. Повернувшись у Галич, він одружився з дочкою тодішнього князя і після його смерті сам зайняв престол.
У 1245 р. відбувається битва під Ярославом і Данило остаточно перемагає боярську опозицію.
Данило Галицький укріпив свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Він відновив стосунки з Угорщиною та Польщею, а також зруйновані монголо-татарами міста, звів нові могутні фортеці – Кременець і Холм, що став столицею князівства.
Данило Романович не хотів, щоб міста Галичини й Волині повторили долю Києва. Тому мусив піти на компроміс. У 1245 р. він визнає себе васалом Золотої Орди. Отримує спеціальний дозвіл на правління – ярлик і погоджується на те, що його буде контролювати баскак – спеціальний чиновник хана.
У 1252–1258 рр. князь воює з монголами.
Данило Галицький, син Романа Мстиславовича
Данило Галицький приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV.
З часом Данило розпочинає переговори з папською курією, а у 1253 р. приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV, який декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся. Данило не впустив до свого князівства католицьких місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися.
Князь Данило, окрім всього, брав участь у війні за австрійський престол 1252–1253 рр. Здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів.
У 1258 р. Орда присилає нове велике військо. Данило змушений поновити ярлик і навіть зруйнувати укріплення своїх міст.
Галицько-Волинське князівство за часів Данили Галицького, 1254 рік.
Лев Данилович (1264-1301), син Данили Галицького
У 1264 році Данило помер. Нащадки Данила намагалися продовжувати його політику: переносили столицю, думали як вийти з-під монгольскої залежності і воювали з сусідами. Місце Галицько-Волинського князя згодом зайняв син Данила, Лев (1264-1301). Він переніс столицю до міста, названого на власну честь (Львова), а ще повоював з угорцями і поляками. Так Леву вдалося приєднати Люблінську землю та частину Закарпаття з містом Мукачево.
З 1301 по 1308 рр. княжив син Лева, Юрій І. Він титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» та переніс свою столицю в місто Володимир-Волинський.
Юрій І втратив Люблінську землю, прилучену батьком. Започаткував союз із Тевтонським орденом.
Великим політичним успіхом Юрія було утворення з його ініціативи окремої Галицької митрополії у 1303 році.
Юрій І, син Лева Даниловича
1308-1323 — Галицько-Волинським князівством правили сини Юрія Лев і Андрій. У 1325 році на престол запросили польського князя Болеслава Тройденовича, який перейшов у православ'я та змінив ім'я на Юрій.
У справи місцевого князівського двору все більше втручалися іноземні радники, міста і землі заповнювали іноземні колоністи. Це не дуже подобалося місцевим боярам. У 1340 році останнього князя об'єднаного Галицького-Волинського князівства, Юрія ІІ Болеслава, отруїли змовники-бояри.
політика умиротворення — це специфічний різновид військової політики країни (держави), суть якої полягає в поступках державі-агресору, заради компромісів, на які йде країна, щоб утримати ворога від порушення миру або застосування крайніх заходів. термін найчастіше вживається для пояснення зовнішньої політики британського уряду на чолі з дж. р. макдональдом (1931–1935), а пізніше — стенлі болдвіном (1935–1937), вінстоном черчілем (1937–1940) у питаннях щодо нацистської німеччини у 1933–1939 роках, яка найбільш яскраво проявилася в 1937–1939 роках. така політика призвела до повного розпаду версальської системи, ліги націй та системи колективної безпеки, радикально змінила сил в європі, значно послабивши геополітичні позиції великої британії та франції, але посиливши німеччину на чолі з а. гітлером.
