Данило Галицький – руський король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі, якого вважають національним героєм України.
Син князя Романа Мстиславича Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належав до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле. При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.
Все його життя – це боротьба за захист українських земель від численних завойовників. В 19 років (1223) – один з ініціаторів битви на Калці з монголо-татарами, який вважав, що захищати Батьківщину потрібно на далеких підступах, а не тільки на власній землі. На жаль, князя Данила підтримали не всі, і битва на Калці була програна; у 37 років (1240) великий князь Київський, який дав бій монголо-татарам, зумів отримати більш “м’яку залежність” від Орди, ніж інші давньоруські землі; в 50 років офіційний “Король Русі” (аж до смерті у 1264), який отримав титул короля за союз проти монголо-татар. Майбутній король землі Галицької був старшим сином князя Романа Мстиславовича і його дружини Анни.
Данило Романович завжди відрізнявся небувалою особистою відвагою. Молодий князь був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця. У битві на річці Калка князь волинський Данило рухався зі своїм військом в авангарді. Постійно ходив на вилазки і в розвідку, саме він захопив перших полонених татар. А під час самої битви першим кинувся в саму гущу ворогів і отримав важке поранення в груди.
У 1245 році відбулася битва на річці Сан, в Галицькій землі. Князі Данило і Василько Романовичі протистояли польсько-угорській армії, яку привів на Русь їх суперник князь Ростислав. Один з ворожих полків очолював відомий угорський воєвода Фірлей, який хвалився перед військом, кажучи, що русичі ніколи не витримують довгого бою. Але за свою зухвалість і самовпевненість він був жорстоко покараний галицькими воїнами. Сам князь Данило розсіяв угорський полк, захопив прапор і розірвав його навпіл. Поразка іноземних армій було повною: сам же воєвода Фірлей потрапив у полон і був там страчений.
Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важко озброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дорогочині.
З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила.
Первая российская революция началась с «кровавого воскресенья» 22 (9) января, когда полиция расстреляла мирную демонстрацию рабочих, возглавляемую священником-украинцем Георгием Гапоном. В этот день около 130 человек было убито и несколько сотен ранено. Когда первый шок, вызванный этим событием, и по империи прокатилась волна возмущения, довольно резко изменились настроения рабочих и крестьян, до сих пор преданных царю. Образ «отца и благодетеля» дал трещину, и всем стала очевидной невероятная бесталанность властей. Общее возмущение правительством быстро переросло в симпатии к революционерам и вызвало готовность к протестам.
В течение весны и лета в империи нарастала волна забастовок. В момент высшего подъема стачечного движения (октябрь 1905 г.) во всеобщей забастовке принимали участие около 2 млн рабочих (120 тыс — в Украине). Одновременно по селам быстро ширились крестьянские выступления, обычно сводившиеся к поджогам и грабежам поместий. Волнения охватили даже армию, где произошел ряд восстаний; наиболее известным стал мятеж на броненосце «Потемкин», стоявшем в одесском порту. Отказавшись открыть огонь по забастовщикам на берегу, экипаж «Потемкина», состоявший в основном из украинцев, возглавленных выходцем из Харьковской губернии Опанасом Матюшенко, поднял восстание и захватил корабль. Среди немногих офицеров, присоединившихся к мятежникам, был О. Коваленко, член РУП.
В условиях нарастания революции царь Николай II пошел на вынужденные уступки. Кульминацией стал знаменитый Манифест 17 октября 1905 г., которым царь даровал своим подданным полные гражданские права и обещал созвать Думу (парламент). Казалось, империя вот-вот преобразуется в конституционную монархию.
Влияние революции на Украину. Революция принесла украинскому движению два коренных изменения: она наконец сняла ненавистные ограничения украинского печатного слова, существовавшие с 1876 г., и позволила украинцам объединяться в легальные общественные организации. Результаты были быстрыми и впечатляющими: если в ноябре 1905 г. издавалась только одна украинская газета, то в начале 1906 г. их было уже 17. Количество издательств выросло с двух до 17, из них 13 находилось в Киеве. Почти в каждом городе появились украинские клубы. Множилось число т» — культурно организаций, создаваемых по образу и подобию галицких. Первая в Восточной Украине та» возникла в Екатеринославе в конце 1905 г.; к середине 1907 г. они действовали уже в 35 городах Украины, причем каждая из них имела многочисленные отделения в прилегающих селах и даже среди украинских эмигрантов на Дальнем Востоке. Однако даже в разгар революции правительство всячески ограничивало рост т» и связи между ними. Вот как это объяснялось в одном из документов: «Учитывая, что характер деятельности и которыми они намереваются влиять на народ являются весьма опасными в условиях нынешних беспорядков... и принимая во внимание, что Малороссия является частью Великорусской державы, а потому подъем национального политического сознания малороссов в настоящее время недопустим... администрация губернии решила отказать в регистрации украинского общества Ширилось кооперативное движение, обычно возглавляемое украинскими деятелями. В Киевской губернии количество кооперативов увеличилось с трех в 1904 г. до 193 в 1907 г., в Подольской — с 18 в 1905 до 200 в 1908, в Харьковской — с двух в 1905 до 50 в 1907 г. Было совершенно ясно, что отмена ограничений выявила в украинском движении потенциал намного больший, чем можно было бы ожидать.
Объяснение:
2) Гражданская война в России (1918-1921) Итог - победа красных.
3) Советско-финская война (она же - зимняя война) (1939-1940) Итог - тяжелая победа русских войск, Московский мирный договор (1940)
4) Первая мировая война (1914-1918) Итог - победа Антанты, Февральская и Октябрьская революция в России, Распад Российской, Германской, Османской, Австро-Венгерских империй.
5) Вторая мировая война (1939-1945) Итог - полная и безоговорочная капитуляция Германии (8 мая 1945), Победа СССР и ее союзников, создание ООН (1945), холодная война.
6) Корейская война (1950-1953) Итог - Разделение Кореи на Северную и Южную
7) Война во Вьетнаме (1957-1975) Итог - победа Северного Вьетнама, воссоединение Вьетнама.
8) Афганская война (1979-1989) Итог - Заключение Женевских соглашений, вывод советских войск из Афганистана, гражданская война продолжилась.