УЧРЕДИТЕЛЬНОЕ СОБРАНИЕ
временный высший орган государственной власти,которому принадлежит власть устанавливать основы государственного строя, оформлять основы политических прав народа и т.д.. созываемый для выработки и принятия (либо только для выработки) конституции. Наряду с этой "учредительной властью" У.с. в период своей деятельности иногда может осуществлять также обычные функции органа законодательной власти.
Идея У.с. коренится в учении о народном суверенитете и ведет свое происхождение от теории договорного происхождения государства, согласно которому сам народ, которому только и принадлежит власть устанавливать для себя
формы государственного устройства, путем договора ограничивает свои естественные права, отчуждая их в пользу государства.
У.с. различаются по формирования и своей компетенции. Наиболее часто У.с. формируются путем всеобщих и прямых выборов. В то же время мировой конституционной практике известны У.с., часть членов которых избираются прямыми или непрямыми выборами, а часть назначается или делегируется (такими У.с. были приняты, например, конституции Турции 1982 г., Ганы 1992 г., Уганды и Бирмы 1994 г.). По ком-петенции У.с. принято делить на суверенные и несуверенные. Суверенным является учредительное собрание,которое не только разрабатывает, но и принимает новую конституцию (У.с. в США 1787 г.. Италии 1947 г., Индии 1950 г.). Несуверенное У.с.разрабатывает и принимает проект конституции, но окончательное решение по нему принимается либо избирателями на референдуме (первое и второе У.с. Франции 1946 г.), либо другим государственным органом.
Первым У.с. в истории нового времени был Конгресс представителей английских колоний в Северной Америке в 1776 г., принявший знаменитую Декларацию независимости. Следующим за ним было У.с. в Филадельфии 1787 г. (под названием Конвента), принявшее Конституцию США, действующую и поныне. В Европе первое У.с. появилось с началом Великой французской революции. Оно организовалось из созванных королем Людовиком XVI в 1789 г.
Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
