сарматские племена жили на территории казахстана с viii в. до н.э. до v в. н.э. начиная с iii в. до н.э. название племени «сармат» встречается в трудах древних авторов.
появление этого названия совпадает с началом интенсивного движения в 111-11 вв. до н.э. сарматских племен на северный кавказ и в северное причерноморье.
сведении о сарматах писали древне греческие и римские диодор, плиний, полибий. в трудах геродота говориться что сарматы говорили на скифском языке.
памятники расположены по долинам рек, в основном жайыка (урал), илека, эмбы. в местности сарыкамыс до поселка кульсары встречаются глиняные насыпи.
во ii в. до н.э. савроматы, постепенно захватывая земли в междуречье волги и жайыка, дошли до земель северного причерноморья. совершали походы в страны передней азии, на кавказ и в парфию. эти племена связывали культуры центральной азии и причерноморья.
археологические памятники устюрта - байте, терен. при раскопках этих памятников были найдены молитвенные места, где совершались жертвоприношения, групповые молитвы. здесь имелись покрытые камнем, округлые оградительные сооружения, каменные жертвенники. по кругу были поставлены каменные столбы с изображениями (идолами).
их число достигло 30-40. в молитвенных местах встречается остатки пепелищ, что указывает на поклонение даев-массагетов огню и солнцу. в местностях дыкылтас и устюрт в западном казахстане обнаружены погребения байте, карамонке и терен, относящиеся к эпохе железа.
найденные святилища относятся к iv-ii вв. д.н.э. святилище - место отправления культов в первобытной религии - пещера, огороженный участок, постройка и т.д. даи-массагеты поклонялись огню и солнцу, доказательством этому являются остатки пепелищ найденных в молитвенных местах.
савроматы были родственниками даям, массагетам и исседонам. из записей геродота и персидского цари ксеркса мы знаем, что в 1 тысячелетии до н.э. арало-каспийский регион был населен племенами дахов (даев, дагов), саков-массагетов. союз даев состоял из нескольких родов и племен.
в 248-247 гг. до н.э. арсак (аршак), выходец из дайского племени апарн, завоевал, большую часть парфии (территория современного ирана) и соседние районы гиркании, основал здесь династию аршакидов.
Становище українських земель у складі Польського королівства з хіv до першої половини хvі ст.
У 1366 р., після тривалої боротьби з Литвою та місцевим українським населенням Польща підпорядкувала собі Галичину і частину Волині (територія Польщі збільшилася майже у 1,5 рази, на підкорених землях проживало 200 тис. осіб).
Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського:- польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією;- утверджувалося польське право та адміністративна система;
- витіснялося православ'я шляхом утвердження католицизму.
вони зберегли певну автономію руських князівств, а також місцеві традиції та звичаї. Руські князі і бояри згідно з укладеними з великим князем годами зобов’язувалися служити йому як васали, а князь обіцяв їм дотримуватися колишніх прав і звичаїв, що існували на цих землях, і захищати їх від татар.Слід зазначити, що Велике князівство Литовське відрізнялося від давньої Київської держави вищим рівнем централізації. Влада в ньому повністю була сконцентрована в руках великого князя і тому незважаючи на те, що литовські правителі обіцяли “новин не вводити”, вони внесли ґрунтовні зміни до адміністративно-політичного устрою Київської землі.Процес централізації влади набирає силу у Литовській державі після смерті у 1377 р. Ольгерда і обранням великим князем його сина Ягайла (1377–1392).Щоб зміцнити свою владу і сили країни в боротьбі з німецькими рицарями і зростаючою силою Московського князівства, Ягайло погоджується на про позицію Польщі, шляхом шлюбу з польською королевою Ядвігою об’єднати сили двох держав. Польські феодали таким чином не тільки об’єднували сили двох держав, а й відкривали собі шлях до загарбання українських і білоруських земель, що входили до Литовського князівства.У 1385 р. було укладено Кревську унію згідно якої Ягайло одержував польську корону і руку польської королеви Ядвіги. За це він мав окатоличити литовців “від мала і до велика” та “навік приєднати всі свої землі литовські та руські, до Корони Польської”. Ця унія докорінно змінювала становище південно-руських земель.Така пропольська орієнтація Ягайла і закріплення Польщею за собою галицької землі визвала опозицію литовських феодалів та руських удільних князів, яку очолив князь Вітовт (1392–1430). Наслідком цієї боротьби була підписана Ягайлом у 1392 р
Объяснение:
