Характеристика короля Данила Романовича
«Цей князь - пише літописець - був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»…
Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з українських князів, та ще серед такого напруження, що інший не переніс би. Майже вся Україна, весь край заселений українським племенем, опинився під його владою. Але не встигнувши визволитися зпід татарського ярма, Данило не залишив запоруки самостійности своїй державі на майбутнє. У відносинах до своїх західніх сусідів, як взагалі в цілій своїй діяльности, Данило, завсіди відважний, неустрашимий, великодушний і добрий, менше всього був політиком. У всіх його вчинках ми не бачимо ні сліду хитрощів, навіть тих, що їх уживає людина, аби недати себе обдурити. Цей князь був повною протилежністю хитрих князів Московщини, що від батьків переняли політику хитрощів та насильств і звикли не розбіратися в засобах для досягнення мети. Постать Данила так і залишилася благородною, найбільш симпатичною постатю в цілій історії княжої України».
Объяснение:
Мова
Завантажити гати
Редагувати
Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (лат. Regnum Russiæ; 1199–1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Волинського і Галицького князівств Романом Мстиславичем.
Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.[1]
1) Суворов умел воспитывать закаленных, выносливых солдат потому, что прежде всего он сам воспитал, закалил себя. Маленький Суворов рос хилым, болезненным ребенком, и его отец, мечтавший о сыне-офицере, с огорчением решил определить Александра в будущем на гражданскую службу. Но мальчик не хотел примириться с этим. Он решил стать военным.
К военному делу он приохотился совсем еще небольшим мальчиком. Игры он затевал военные, любимые игрушки у него были военные. Он забирался к отцу в библиотеку и читал все, что находил о войне. Из книг Александр узнал, как жили и сражались знаменитые полководцы.