Первая треть 18 века. Барокко Середина 18 века. Барокко и рококо Конец 18 века
Несмотря на то, что смерть Петра I была большой утратой для государства, она уже не оказала существенного влияния на развитие градостроительства и архитектуры того периода. Русские архитекторы, работающие в Петербурге под началом иностранцев, перенимали их опыт, вернулись на родину и те, кто был отправлен на обучение за границу. Страна на тот момент обладала сильными кадрами. Ведущими русскими архитекторами того периода являлись Еропкин, Усов, Коробов, Земцов, Мичурин, Бланк и другие.
Этот период, совпавший с правлением дочери Петра – Елизаветы, отмечен творчеством Растрелли–сына.
В отличие от строений в стиле барокко, заполнивших собой Петербург и его окрестности, классицизм наиболее проявил себя в московских постройках того времени. Среди многих, стоит отметить дом Пашкова, здание Сената, Царицынский комплекс, дом Голицына, дворец Разумовских, которые считаются наиболее яркими примерами проявления классицизма в архитектуре.
Гуситські війни та їх наслідкиРух гуситів викликав занепокоєння як папи римського, так і імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицизму проти гуситського реформаційного руху і боротьби німців проти слов'ян.
Для придушення гуситського руху папа та імператор Священної Римської імперії оголошували один хрестовий похід за одним. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки, а по його смерті—Прокопа Великого.
Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії: з 1419 р. по 1434 р. вони викликали занепокоєння у папи та імператора. Але головною небезпекою для гуситів була не зовнішня, а внутрішня. Будь-який рух повинен мати кінцеву мету, а саме в цьому питанні у гуситів не було єдності. У їхньому русі брали участь різні соціальн суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося, основної мети гусити досягай, виявились основні розбіжності учасників руху. Гусити розділилися на поміркованих — чашників і радикальних — таборитів. Останніх очолив Ян Жижка.
Помірковані вимагали ліквідації привілеїв церкви, скасування церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, впровадження богослужіння чеською мовою і причастя двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію.
Таборити (від гори Табор у Південній Чехії, де знаходився їхній центр) були схильні до проведення соціальних реформ. Вожді таборитів, посилаючись на заповіти Христа, а також на воєнний стан, вимагали відмови від особистого майна і передачі його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні будь-яких податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто, навіть жінка, може вести богослужіння. Найзатятіші з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви, відкидали не тільки власність, а й сім'ю.
Чашників підтримували дворяни, вище духівництво, таборитів — частина дворян, селяни та інші бідн суспільства. Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві поблизу Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено. Зрештою, чашники уклали угоду з католицькою церквою, за якою дозволялися обидва види причастя, а богослужіння велося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано.
У Чехії, хоча й не надовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої Реформації.
