Знак хреста існує з дохристиянських часів. У середині XIX ст. група англійських археологів, проводячи розкопки одного з найбільших і найбагатших міст ассирійської держави Кальху, натрапила на кам'яний стовп з висіченим на ньому рельєфним зображенням ассирійського царя Цамші-Адада. Груди його прикрашав хрест на довгому ланцюгу. Цар-язичник носив точнісінько такий хрест, як віруючі християни. Але жив він задовго до християнства.
Наші далекі предки поклонялися хресту як символу вогню. Вогонь рятував їх від холоду, захищав від звірів, полегшував життя. З його до люди навчилися обробляти дерево, метали. Він згуртовував навколо себе, сприяв формуванню нових трудових навичок і вмінь. Тому первісна людина, не вміючи пояснити, що таке вогонь, обожнювала його.
Пристрій з двох перехрещених шматків дерева, за до якого первісні люди добували вогонь, вважали священним. Дві перехрещені лінії стали священним знаком, символом " ", що "дає блага". Це справило такий вплив на людство, що навіть тоді, коли було винайдено інш добування вогню, багато народів вважали, що робити це слід тільки тертям. У давньоримській круглій залі храму Вести з незгасаючим вогнем жриці-богині, дівчата-весталки з хрестами на шиї підтримували його, не даючи згаснути. Слов'янські племена у день Івана Купала вогонь для святкових вогнищ добували також тертям. Дівчата й хлопці стрибали через вогнище, очищаючи себе від "злих духів". Люди почали вірити, що знак, який зображає вогонь, володіє надприродною силою. Так хрест став магічним божественним символом. Щоб відгородити себе від "злих духів", люди зображали цей знак на посуді, одязі, прикрасах. Тому часто на старовинних предметах епохи бронзового віку (починаючи від III тис. до н.е.) можна побачити зображення хреста. Є він на предметах трипільської культури (III—II тис. до н.е.). Католицькі місіонери, прибувши у XVII ст. на американський континент з метою проповідування християнської віри серед індіанців Південної та Центральної Америки, були вражені, побачивши кам'яний хрест на одному з місцевих храмів. Йому поклонялися як персоніфікації небесного і земного вогню. Давній мексиканський бог вогню Квет-Цаль-Коатль теж зображений з хрестами в руках.
На островах Полінезії, Нової Зеландії зображували хрест як магічний знак вогню, сили життя. Тубільці Нової Зеландії, наприклад, ставили на могилах хрести, як це робиться за християнською традицією.
З найдавніших часів знак хреста вшановували в Китаї
. . . . . Книга в Середньовіччі. . . . .
У середні віки книги вважалися рідкістю. Це пояснювалося як тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, так і незначною кількістю грамотних людей. Зростання грамотності і поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги і їх здешевлення. З'явилися майстерні з переписування книг. У XIV-XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий б виготовлення книг. На початку XV ст. в Європі з'явилися перші книги, виготовлені за до відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий б був трудомістким і не відповідав потребам часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги. Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Ґупгенберг (1399-1468) винайшов б книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальними відбитками букв—літер—у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за до пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму замінило друковане слово.
.Культура читання в Середні віки.
Якою була культура читання у середні віки? Чи робили середньовічні читачі процес читання більш зручним? Звісно, що робили! Одним із таких в було використання закладок, які сьогодні ми зустрічаємо в манускриптах, що зберігаються в різних бібліотеках та музеях світу.
Середньовічні закладки були різних типів. Були статичні, що один раз кріпилися до сторінки та ніколи не знімалися, і залишаються на місці по сьогоднішній день. Такі закладки могли робитися найрізноманітнішими
Наприклад, читач міг зрізати край пергаменту сторінки і протягнути смужку через невеликий отвір. Тоді надрізаний аркуш виступав назовні та слугував закладкою. Такий б, звісно, псував аркуш манускрипту, тому до нього вдавалися не надто часто.
Більш поширеними були закладки з клаптика пергаменту, що приклеювався до сторінки . Інколи на такій закладці навіть робили помітку, наприклад, літера «В» позначала Хрещення.
Зберігаються в бібліотеках й манускрипти із шкіряними закладками. Інколи на кінці таких закладок містилися ще й закінчення у формі кульок зі шкіри. Такі закладки, для кращого кріплення, приклеювалися до аркуша з обох боків.
Статичні закладки позначали місця, до яких зверталися регулярно. Наприклад, у книзі пісень позначали ті, що досить часто співалися під час мес. У молитовнику могли позначати молитви, що читалися найчастіше.
Проте сьогодні, гортаючи середньовічні манускрипти, дослідники натрапляють і на інші типи закладок, зокрема й на динамічні. Це можуть бути схожі до сьогоднішніх, закладки-стрічки. Щоправда, їх могли робити й зі шкіри у вигляді шнурків, що надійно кріпилися до книги. Деякі закладки такого типу мали відразу декілька шнурочків. Таким чином читач міг позначати декілька місць, що його зацікавили.
Проте знали середньовічні читачі й більш «розумні» закладки . Такі закладки не лише вказували на сторінку, де читач призупинив читання, а й позначали стовпець та рядок. До шнурочка кріпився диск із пергаменту, що також був рухомим. Рухаючи його, була можливість позначити рядок. Позначки на диску вказували на стовпець. Досить просто та зручно!
