Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
ответ:Население, быт и культура тюрков.
Основное население Тюркского каганата представляли тюркоязычные племена. Подавляющее большинство составляли племена теле. Сюдя по китайским летописным источникам, от названия “теле”, в последствие произошло название “тюрк”. Среди тюркоязычных племён в состав населения Тюркского каганата входили более 30 племён теле, в том числе кыргызы, огузы, уйгуры, дулу, уйсуны и др.
Основным видом хозяйства тюрков было полукочевое и кочевое скотоводство. Зимовки обычно размещались в пойменных лугах таких крупных рек, как - Или, Чу, Талас, Иртыш и Сырдарья. Традиционно выращивалось четыре вида скота.
В историческом памятнике “Письмена Культегина” встречаются сведения и о городских поселениях. Это доказательство того, что с момента вторжения в Жетысу (Семиречье) и Среднюю Азию тюрки узнали о городах и постоянных поселениях, и часть из них стала переходить к оседлой жизни. Кроме того, тюркские племена на землях своих зимовок вдоль берегов крупных рек постепенно стали заниматься земледелием. Свидетельствуют об этом найденные при археологических раскопках в Жетысу, В Южном Казахстане остатки постоянных жилищ. Особенно много месторасположений зимовок – кентов, в которых жили тюрки, обнаружено на территории близ современного города Тараз.
Культура любого народа тесно связана со спецификой его хозяйства. Не случайно, что кочевой образ жизни хозяйство тюрков, связанные со скотоводством, обусловили необходимость создания юрты, при к кочевому образу жизни. Основным средством передвижения у тюрков была лошадь. Поэтому они особое внимание уделяли качественному и практичному изготовлению конского снаряжения, куда входят сбруя, седло, узда, подковы, нагрудник и др.
Археологические раскопки показали, что тюрки в V-VII веках тела умерших сжигали, а золу, оставшуюся после сжигания трупов, захоранивали, позднее, с VIII века, умерших начали хоронить в погребениях. Однако в обоих видах захоронения в места погребения укладывали вещи и предметы, которыми при жизни пользовались умершие.
Научно доказано, что погребение умершего путем сожжения было связано с культом поклонения огню. Тюрки верили, что очищение души человека происходит через огонь. А погребение вещей с умершим было связано с верой о потребности их использования в загробном мире.
Объяснение:
госпиталь людям восстановить свои силы после ранения или болезни,давал людям надежду на выздоровление