Генрих IV- король Франции в период 1589 - 1610 гг. - сумел подобрать себе умных и энергичных министров, таких, как Сюлли, Лафемма. Сюлли поставил задачу восстановить экономику Франции, в частности сельское хозяйство. Он считал земледелие основным источником благосостояния страны. «Земледелие —это истинные рудники и перуанские сокровища Франции». По его настоянию правительство частично снизило налоги с крестьян, освободило от уплаты недоимок, накопившихся за время гражданских войн, запретило продавать скот и орудия труда крестьян за долги, что облегчило положение французского крестьянства и подъему сельского хозяйства.
Правительство Генриха IV в начале XVII века упорядочило сбор налогов, взяв под контроль деятельность сборщиков, ограничив их возможности наживаться за счет разницы между суммой откупов, предоставленной государству, и налогами, собираемыми с населения. Сюлли провел ряд других мер: было организовано осушение болот, поощрялось распространение новых сельскохозяйственных культур, таких, как кукуруза, свекла и т, п. Правительство поощряло развитие шелководства; во многих местах были посажены тутовые деревья для получения шелка-сырца. Экономическая политика Генриха IV была направлена также на поддержку промышленности и торговли. Учитывая рекомендации некоторых экономистов, вышедших из рядов буржуазии (Лафемма), правительство Генриха IV проводило протекционистскую политику и покровительствовало развитию промышленности. Были созданы крупные государственные мануфактуры и поощрялись частные предприятия, которым раздавались привилегии и субсидии.
Мануфактуры были рассчитаны на изготовление предметов роскоши — шелковых и бархатных тканей, гобеленов, сафьяна, позолоченной кожи для обоев, стеклянных и ювелирных изделий, дорогих кружев, мебели, украшений. При Генрихе IV появились привилегированные мануфактуры, довольно крупные по количеству рабочих; мануфактура золотой пряжи в Париже
имела 350 станков, а полотняная мануфактура в Руане насчитывала 200 рабочих,
Проводилась политика протекционизма в отношении французской промышленности; ввоз иностранных промышленных изделий был ограничен; вывоз сырья шелка и шерсти был запрещен. Генрих IV решительно встал на путь защиты французской промышленности от конкуренции северо - итальянской, голландской и английской промышленности. Правительство поощряло торговлю, заключаю торговые соглашения с другими государствами, повышало ввозные пошлины на разного рода изделия. Высокое качество продукции и ее художественные достоинства обеспечивали широкий сбыт товаров в стране и за ее пределами. В эту пору было положено начало вековой монополии Франции на мировом рынке в области производства предметов роскоши. В 1599 г. был введен покровительственный таможенный тариф, а в 1601 г. учреждена торговая компания под руководством Лафемма. Были улучшены дороги и организована регулярная почта.
Bійни під час правління Сигізмунда III i Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Pізко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу" Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регiони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля. Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тошщо. 3 часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, іхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом 3І старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію. Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі все це підривало значення парламенту. 3 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сеймуі скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якшщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів. Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, ії ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько- шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, Ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін. Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки.Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько- сенаторськими таборами за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.
