Соляной бунт (Московское восстание 1648 года) — один из крупнейших городских бунтов (восстаний) периода царствования Алексея Михайловича, вызванно увеличением "тягла", связанного с ростом налога на соль.
Крупные выступления произошли в 1650 г. в Пскове и Великом Новгороде. Толчком к выступлениям послужили закупки хлеба, которые проводились для отправки его в Швецию. Эти события часто называют "Хлебным бунтом".
Медный бунт — произошедшее в Москве 25 июля (4 августа) 1662 года, в годы русско-польской войны 1654-1667 годов, восстание городских низов против повышения налогов и выпуска с 1654 года обесценивающихся, по сравнению с серебряными, медных монет.
Соловецкое восстание, («Соловецкое сидение») – противостояние сторонников старой веры церковной реформе Никона, эпицентром которого стал Соловецкий монастырь.
Башкирское восстание 1662-1664 годов — одно из первых крупных башкирских восстаний второй половины XVII века. Наряду с башкирами, участвовали и представители других народов.
Объяснение:
потому что что бори и дворяни слишком сильно притесняли и обременяли народ. а так же многим не нравилось как правит князь или царь.
Подробнее - на -
Объяснение:
ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:
ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО
ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ
На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати
переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє
про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання
про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-
цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-
ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про
асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме
ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-
пи на правах асоційованого члена.
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-
кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-
ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,
на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави
К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми
завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-
ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-
рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни
різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-
ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
чного поступу Туреччини її перший президент1
.
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської
методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-
торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці
тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-
ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю
мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не
був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-
літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-
дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-
сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-
щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-
ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-
пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-
торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,
так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу
половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-
ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-
но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-
млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-
татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-
тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.
Отделение света от тьмы, фреска Микеланджело Буонарроти, фрагмент росписи Сикстинской капеллы. Общий замысел сикстинского плафона во многих отношениях остается неясным. Неизвестно, какой общей идейной программой связано содержание композиций, расположенных посредине свода; до сих пор убедительно не объяснено, почему Микеланджело ориентировал эти композиции таким образом, что осмотр их должен начинаться с «Опьянения Ноя», а завершаться «Отделением света от тьмы», то есть в порядке, обратном последовательности событий в Библии; темным остается смысл сцен и образов в композициях распалубок и люнетов. Но было бы ошибкой, исходя из того, считать, что содержание плафона нам остается неведомым. При всей неясности отдельных сюжетных мотивов и нерасшифрованности возможных символических сопоставлений подлинная основа содержания росписи совершенно очевидна — она с исключительной яркостью выражена не только в сюжетных композициях, но и в «бессюжетных» образах и даже в фигурах, имеющих чисто декоративное назначение, — это апофеоз творческой мощи человека, прославление его телесной и духовной красоты.
Выбранные для сюжетных фресок эпизоды первых дней творения в высшей степени благоприятны для выражения этой идеи. Во фресках «Сотворение Солнца и Луны» и «Отделение света от тьмы» летящий в космическом пространстве Саваоф, представленный в облике старца титанической мощи, в бурном порыве, как бы в экстазе творческой энергии, одним движением широко распростертых рук творит светила и разделяет пространства. Человек здесь представлен художником Микеланджело Буонарроти в образе демиурга, своей безграничной силой созидающего миры.
История искусства периода Высокого Возрождения.