В период раннего средневековья в VI–VII вв. на политическую арену в Средней Азии вступает Тюркский каганат(который к скорому времени распадетсяи не оставит нам ничего). Тюрки занимают сначала территории от Алтая до Сырдарьи, заключают союз с Ираном и громят государство эфталитов, затем продвигаются до Причерноморья. Обладая огромными богатствами, полученными в качестве дани от Китая и во время войн, они были заинтересованы в активном развитии торговли на Великом шелковом пути, поддерживая согдийских купцов. Поскольку значительная часть южных трасс находилась под контролем сасанидского Ирана, каган в 567 г. направляет в Иран один за другим два посольства с целью совместно контролировать торговые трассы.
Такого не вдалося навіть «азіатським тиграм», малим країнам Південно-Східної Азії, які у другій половині ХХ століття також здивували міжнародну спільноту високими темпами зростання. Динамічний розвиток КНР відбувається на очах у всього світу. Китай блискуче скористався дорогоцінною можливістю, що складалася з багатьох невипадкових факторів. За визнанням фахівців, це один з найбільш вражаючих прикладів економічного зростання кінця XX і початку XXI століття.
Щорічне 10-відсоткове економічне зростання протягом трьох десятиліть – явище дійсно унікальне. Лише кілька десятиліть п’ята частина людства перейшла від відсталості до сучасного укладу життя. За 40 років трансформації, реформ і модернізації країна не тільки вийшла на друге місце в світі за обсягом ВВП, але і досягла якісного прогресу в усіх напрямах розвитку держави. Експертна спільнота визнає, що це явище заслуговує на найуважніший аналіз, тим більше – з огляду на масштаби країни, її економічний потенціал і чисельність населення та ії місце на політичній арені.
Піднебесна змінюється щоденно. Сьогодні Китай є другим за величиною економічним суб’єктом світу, потужною промислово-торговельною державою, країною з найбільшим об’ємом золотовалютних резервів.
ЧОМУ ПІДНЕБЕСНІЙ ВДАЛОСЯ
Це питання вивчають чимало дослідників китайського феномену. Щоби реформи увінчалися успіхом, потрібно було «зібрати» в одному історичному моменті відразу цілу низку факторів, а саме: вигідне розташування по відношенню до світових ринків, дешева робоча сила, колосальний внутрішній ринок. Одним з важливих чинників була (і залишається) китайська діаспора. Китайці за кордоном залишаються китайцями не по паспорту, а по душі. Вони володіють великими фінансовими ресурсами, і ці фінансові ресурси у необхідний історичний проміжок часу були спрямовані до Китаю.
До важливих факторів дослідники відносять те, що у КНР збереглися міцна державна влада і ефективне управління, яке до становленню потужної відкритої економіки. У історично поворотний період китайці не послабили дисципліни управління. За часів реформ у Китаї ідеологія була повністю підпорядкована цілям економічного розвитку.
Ідеологія не перетворилася в набір догм, правильність яких ніхто і ніколи не повинен ставити під сумнів, а стала оболонкою для управлінської моделі, була збережена саме управлінська схема.
До зовнішньополітичних факторів сприяння політиці реформ і відкритості аналітики відносять і те, що ще з 1973 року Китай вже більше враховував зовнішній фактор, спираючись зокрема на доброзичливе ставлення до себе Заходу в період запеклого протиборства СРСР і США. США надали Китаю великі можливості в плані і технологічних ресурсів, і торгових перспектив. Пекін зумів «на марші» сповна скористатися цим протистоянням і зацікавленістю Заходу в Китаї. Європа і США до Китаю інтегруватися в світову економіку.
На форумі іноземних експертів у Шанхаї 22 травня 2014 р. голова КНР Сі Цзіньпін у наголосив: «Китай повинен завжди прагнути до нового знання. Незалежно від того, який рівень розвитку країни, Китай буде старанно вчитися у людей з різних країн світу, більш відкрито та інклюзивно посилювати взаємну терпимість з іншими країнами світу, а також взаєморозуміння та взаємний обмін, щоб підняти відкритість зовнішнього світу на новий рівень».
В 1948-1949 году в Австрии и Пруссии произошла революция.
Ее основными причинами стали произвол помещиков и феодалов, а также национальный гнет.
Как в Пруссии, так и в Австрии народ требовал равенства. Люди выступали с негативными лозунгами по отношению к своим правителям. В этом заключаются общие черты между революцией в Пруссии и Австрии.
Что касается различий, то они заключались в целях.
Например, целью революции в Пруссии было объединение всех землей в одно целое и сплоченность народа. Население Пруссии стремилось избавиться от князей, которые мешали развитию капиталистических отношений в стране.
В то время как в Австрии революционеры преследовали идеи национального освобождения народов, которые входили в состав Австрии.
В итоге, после революции Пруссия так и осталась раздробленной, однако в ней остались демократические идеи. В Австрии ситуация сложилась иначе: государство стало унитарным с абсолютной монархией.
Объяснение:
Таким образом, можно заключить вывод о том, что революция осталась незавершенной. В этой революции цель создать буржуазно-демократические государства не была достигнута. Революция этого периода не смогла решить задачи, поставленные в то время. Переворот остался на полпути.