Відповідь:
Пояснення:
Не маючи змоги захистити Чигирин, 19 вересня 1676 року Петро Дорошенко був змушений зректись гетьманства і здати місто військам Івана Самойловича і Григорія Ромодановського. Він був вивезений у Москву, де присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу, і через кілька років був призначений воєводою у Вятці.
Соратник Богдана Хмельницького ще з часів його повстання на Запоріжжі, прилуцький полковник за Івана Виговського, посол Юрія Хмельницького на переговорах у Москві, разом з яким під Чудновом він перейшов на бік Речі Посполитої, генеральний осавул Петро Дорошенко після виїзду Павла Тетері у Польщу не без до татар був проголошений гетьманом у серпні 1665 року. Поширивши владу на Правобережжя, Дорошенко ліквідував прояви отаманства козацької старшини і 10 жовтня на раді у Чигирині домігся підтвердження своїх гетьманських повноважень.
Після розділу Гетьманщини Річчю Посполитою і Московським царством за Андрусівським договором 1667 року Дорошенко уклав військовий союз із Кримським ханством і вже у вересні на чолі об'єднаної армії розпочав похід на Галичину. Однак взяти Підгайці (нині - Тернопільська область) він не зміг і був змушений визнати зверхність Речі Посполитої, уклавши 19 жовтня 1667 року з королем Яном Собеським відповідну угоду від імені усього війська Запорозького.
Примирившись із лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким, який після Андрусова домігся вигнання всіх московських військ, Дорошенко зажадав від нього зречення булави заради об'єднання України, і, отримавши відмову, влітку 1668 року розпочав похід на Лівобережжя. Сприйнявши це як зраду і не маючи союзників, Брюховецький присягнув на вірність Османській імперії, що не знайшло підтримки у низового козацтва, і 18 червня 1668 року під час битви поблизу Опішні (Полтавщина) він був схоплений власними козаками й виданий Дорошенкові, за наказом якого був забитий до смерті. Цього ж дня Петро Дорошенко був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Проте вже восени, коли Дорошенко рушив на Правобережжя для придушення заколоту запорізького писаря Петра Суховія, залишений ним наказним гетьманом Сіверщини чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний заручився підтримкою Москви і у середині грудня в Глухові був проголошений гетьманом Лівобережжя.
Втративши східну Гетьманщину, Дорошенко зіткнувся з опозицією і на західній, де проти нього крім Суховія виступили Михайло Ханенко та Юрій Хмельницький. У пошуках вагомої підтримки Дорошенко уклав союзницький договір з Османською імперією, який 12 березня 1669 року був затверджений в Корсуні Генеральною військовою радою. У вересні 1670 року бей українського санджаку Петро Дорошенко розпочав війну проти Речі Посполитої - завдавши ряд поразок наказному гетьману Ханенку, 27 серпня 1672 року об'єднана українсько-османсько-татарська армія здобула фортецю Кам'янець (тепер - Кам'янець-Подільський), у вересні взяла в облогу Львів, і змусила Польщу укласти 5 жовтня 1672 року Бучацький мирний договір, за яким Річ Посполита відмовлялася від претензій на Правобережну Київщину та Брацлавщину, що відійши під контроль Дорошенка, та Західного Поділля, яке стало Кам'янецьким ейялетом.
Скориставшись ослабленням Речі Посполитої, весною 1674 року війська чергового гетьмана Лівобережжя Івана Самойловича за підтримки московської армії Григорія Ромодановського розпочав похід на Чигирин, який був взятий у тривалу облогу і від поразки Дорошенка врятувало лише турецьке військо, котре окупувало більшу частину Правобережжя. Не маючи змоги виплатити данину Туреччині і втративши підтримку низового козацтва, невдоволеного османськими залогами в містах, Дорошенко не мав достатньо сил, щоб захистити Чигирин під час другого походу Ромодановського і 19 вересня 1676 року на козацькій раді був змушений зректися гетьманства й здати місто московському війську.
Петро Дорошенко був вивезений спочатку на Чернігівщину, а потім у Моску, де присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу і в 1679 році був призначений воєводою у Вятці. Через три роки, 55-річним, він оселився в подарованому йому підмосковному селі Ярополчому (нині - село Волоколамського району Московської області Росії), де втретє одружився із столбовою дворянкою Агафією Єропкіною і проживав до своєї смерті 19 листопада 1698 року.
Чем болел Иван Грозный
Что известно о последнем дне жизни Ивана IV? Со слов очевидцев мы знаем, что в день смерти, утром, он почувствовал некоторое облегчение от болезни, принял теплую ванну и сел играть в шахматы (по иным сведениям – в шашки) с Бельским.
Следовательно, перед смертью он был в редком для него состоянии покоя. В последние годы его мучили жестокие приступы болей, мрачные предчувствия, тяжелые угрызения совести.
Но в тот предсмертный день он был добр и спокоен. Во время игры его и постиг удар. Над умирающим царем совершили, по его заблаговременному пожеланию, обряд пострижения и захоронили в каменном царском гробу.
Однако можем ли мы полностью доверять этому источнику? (Версия о предсмертной игре царя в шашки исходит от иностранца, явно недостаточно знавшего порядки при дворе российского самодержца.)
От чего же умер царь Иван?
Объяснение:
Трудова еміграції за океаном як пошук кращої долі. Багато хто йде на цей крок, бо залишається надія на повноцінне людське життя - з гарними заробітними платами, політичною стійкістю державних структур і з можливостями для подальшого розвитку. Саме на це покладали і покладають надії багато українців, коли переїжджають жити і працювати до Північної Америки (особливо, до Канади). Адже на пострадянському просторі не все так гарно і гладко, як у багатій Канаді. Але треба і розуміти, що Канада Канадою, а Україну комусь треба піднімати з колін. Якщо всі попрямують на Захід піднімати їх національні економіки, то хто підніме економіку України? Треба робити все, щоб трудової еміграції за океаном, та і взагалі, еміграції українців у пошуках кращої долі - треба зробити все, щоб був такий рівень життя в Україні, щоб не ми їхали за океан працювати на американські економіки, а щоб до нас їхали з-за океану, щоб піднімати нашу вітчизняну. Звісно, це ідеал. Але ж можна наблизитися хоча б до нього?