Когда мы слышим о ценностях, в том числе и христианских, мы должны понимать, что все ценное может быть легко заменено на равноценное, в том числе и глубоко антихристианское, чуждое национальной жизни. Только подлинное живое отношение ко Христу выстраивает истинные пропорции между земным и небесным, приходящим и вечным, человеком и Богом: «Иисус Христос неизменен: Он Тот же вчера, сегодня и вовеки» (Евр., 1, 7). Восточно-христианская цивилизация, в которой мы родились и сформировались и вне которой мы не можем быть самими собой, по сути своей христоцентрична. Всё подлинное в ней исходит от Христа и возвращается ко Христу, преображая национальную жизнь и историю.
Перед лицом торжествующей беспринципности, непрестанно расцерковляющимся бытием, чувством ошибочности этого мира православные христиане призваны к наиболее полному воплощению евангельских заповедей.
В кінці Х ст. центром Волині і Підкарпаття стає місто Володимир, засноване і назване імям князя Володимира Святославовича, а управління цим краєм вперше здійснював син великого князя Всеволод.
Після Ярослава Мудрого княжа влада на Волині часто змінювалася, волинські землі перетворювалися у своєрідну федерацію дрібних князівств та їх володарів. Лише наполеглива обєднавча політика князя Романа Мстиславича з 1170 року забезпечила врешті едність Волинської землі.
Дещо іншою була на той час історія Прикарпаття. Тут, ще в 1084 р. утворилося три князівства, в яких правили брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого : Рюрик – у Перемишльському князівстві, Василько – у Теребовлянському князівстві, Володар – у Звенигородському князівстві.
Син Володаря /Володимирко/ обєднав Перемишльську, Теребовлянську та Звенигородську землі і в 1144 році робить своїм столичним містом – Галич на Дністрі. З того часу постає одна із багатьох українських столиць – Галич і Галицьке князівство.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла /1153-1187/,прославленого автором “Слова о полку Ігоревім”. Цікаво, що “Великопольська хроніка” кінця Х111 ст. називає державуЯрослава Осмомислакоролівством.
В 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівсво. Цей історичний акт здійснив волинський князьРоман Мстиславович. Він зумів підпорядкувати непокірні боярські угруповання в м. Галичі, здобув собі славу успішними походами на половців та литовських князів; підтримував добрі відносини з Візантією, Угорщиною, Ватиканом. В кінці свого князювання він утвердився і на київському престолі.
Основною передумовою об’єднання Галицької та Волинської землі в одному князівстві були їх економічні та культурні зв’язки. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли наступні фактори:
1. Вдале географічне розташування:
− віддаленість від центру послаблювала вплив київської влади;
− князівство знаходилося на перехресті важливих торгових шляхів;
− природні умови робили цю територію важкодоступною для кочівників.
2.Спільність боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199–1205) та Данила Галицького (1238–1264 рр.)
4. Багаті родовища солі, що сприяло економічному зростанню та торгівлі князівств.
5. Спільність культурних традицій, звичаїв, обрядів.
В 11-м веке норманн Роберт Отвиль по прозвищу Гвискард (то есть "сильно хитрый") решил жениться на ломбардской принцессе Сейшельгаите. Целью было объединить 2 династии, чтобы со временем создать большое королевство на юге Италии. Да к тому же они, говорят, просто любили друг друга ))
Роберт уже был уже в "династическом браке", который ему мешал. Но недаром его прозвали хитрым. Роберт доказал инцест, т. е. слишком близкое родство с женой (чего на самом деле не было) и церковь аннулировала брак.
В 16-17-м веках австрийские и испанские Габсбурги настолько увлеклись династическими браками c целью сохранения власти, что король Карл II (1661-1700) родился с ужасной наследственностью - уродством, эпилепсией и букетом других болезней. Его папа женился на родной племяннице и это было последней каплей в генетическом беспределе - так называемый "коэффициент имбридинга" у него был как у родившегося при настоящем инцесте.
Карла усердно лечили всю жизнь (в основном методом снятия порчи) , но потомства он иметь не мог.
В результате рухнула огромная испанская империя, существовавшая не одну сотню лет, и в Европе началась большая война за раздел испанского наследства.