Наслідки битви
По закінченні битви Мстислав знову показав себе як далекоглядного політика який не бажає втрачати отримане але і не хоче жити підчас постійних воїн і суперечок. І хоча після цієї битви, полудневі, українсько-руські землі перейшли фактично в руки Мстислава; незважаючи на здобуту перемогу, Мстислав визнавав першість старшого брата. Він лишився в Чернігові й послав Ярославу пропозицію - поділити батьківські землі Дніпром: правий бік, з Київом, Мстислав запропонував залишити за Ярославом, як за старшим братом, а собі брав лівобічні землі.13«І послав Мстислав услід за Ярославом [посла], говорячи: «Сиди ти на столі своїм у Києві, оскільки ти єси старший брат, а мені хай буде ся сторона».14 Ця дія описує Мстислава як особистість не лише войовничу, а й схильну до миру і блага для власного народу і спокою на підвладних землях.
Ярослав не хотів здаватися на ласку брата, можливо - не уважаючи певним набуте з такої ласки. Але він вислав після цього до Київа своїх намісників, при цьому продовжував збирати далі війська в Новгороді. І вже аж у 1026 році прийшов він з великим військом до Київа, договорюватись з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом брати з'їхалися й уложили угоду на тім, що: лівобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав. «Ярослав зібрав воїв многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця [Пісочного]. І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав - ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській.»15
Отже, великий крок Мстислава на поступки Ярославу подарив їх землям мир і спокій. І не відомо що б відбулось далі якщо б Ярослав не погодився на пропозицію Мстислава.
Після особистої зустрічі Ярослава і Мстислава встановився своєрідний дуумвірат братів. Ярослав Мудрий був великим князем Київським, правив, як верховний правитель, дніпровським Правобережжям, Новгородською і всіма іншими руськими землями, за винятком Чернігово-Сіверської сторони і Тмутараканського князівства. Мстиславу як і раніше підпорядковувалися яси і касоги.
Але розподіл цей був номінальним. Насправді брати спільно розв'язували основні державні питання, що стосувалися всієї Русі, також здійснювали спільні воєнні походи проти ворогів підвладним їм земель. «На сім союзі двох головних володарів східної Европи осталася її політична система в дальших десятиліттях, аж до смерті Мстислава.»16 Але підчас цього союзу держава не становила політичної єдності, на це вказує літопис «І розділили вони по Дніпру Руську землю»17. І лише після смерті Мстислава Ярослав став єдиним, одноосібним правителем руських земель.
ответ:
духовенство претендовало на роль главного сословия, ведь церковь считалась посредником между людьми и богом и учила, как человеку достичь после смерти вечного блаженства. христианская мораль требовала выполнения нравственных правил, перечисленных в библии, в том числе: относиться к людям так, как хочешь, чтобы относились к тебе. христианство ввело понятие греха и покаяния: считалось, что грешник и даже преступник могут спасти свою душу раскаянием и исповедью, то есть искренним рассказом о своих грехах священнику, который будет молить бога простить их. церковь учила никогда не терять надежды.
монахи. средневековая миниатюра
образцом считался святой человек, который отрёкся от земных забот и соблазнов и страдал во имя веры, стал бедным, даже нищим, отказавшись от имущества — ведь имущество отвлекает от забот о спасении души, оно связано с жадностью и враждой. часть своих доходов церковь была обязана тратить на нищим, бедным и больным: раздавала продукты во время голода, содержала больницы для бедняков, приюты для сирот и престарелых, ночлежки для бездомных. 2.
богатство церкви. церковь была крупнейшим землевладельцем и обладала огромными богатствами. ей принадлежало около трети возделанных земель в европе. епископы и монастыри имели сотни, а порой и тысячи зависимых крестьян.
со всего населения западной европы церковь взимала десятину — особый налог на содержание д римской империи, разгорелась ожесточённая бо.
Крепостные получили землю не безвозмездно. По закону они должны были, единовременно, уплатить помещику за свой надел около пятой части обусловленной суммы. Остальную часть помещикам выплачивало государство. Однако, крестьяне должны были возвращать царскому правительству эту сумму (с процентами) ежегодными платежами в течение 49 лет. В итоге, заплатив помещикам 550 миллионов рублей, царское правительство собрало со всех крестьян около двух миллиардов рублей золотом.
Следует подчеркнуть: после реформы у крестьян по всей стране осталось на одну пятую часть земли меньше, чем было до 1861 года.