Розвиток людини на території України. Реферат
У рефераті подано відомості про первісний лад на території України
Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн. років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).
Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.
Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.
За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.
На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - "людина розумна", яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.
Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.
У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці).
Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:
анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;
тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;
магії - чаклування перед полюванням;
фетишизму - віри у надприродні властивості речей.
Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собак, а потім свиней.
З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.
В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е.). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.
Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.
Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е.) - пов'язаний раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.
будучи недовольной жёсткой политикой абулхаира, часть племён во главе с султанами жанибеком и кереемвынуждена была откочевать в могулистан (есен буга), расположившись в междуречье рек шу и талас, где создала самостоятельное государственное образование — орду, за которой закрепилось название казахское ханство[источник не указан 280 дней].
среди аргынов существует предание, что самым приближённым лицом абу-л-хайра был кобланды-батыр из рода кара-кыпчак и даирходжа, прозванный ак-жол бием, из племени аргын. соперничество их окончилось убиением даирходжи (ак-жола) кыпчаком кобланды. аргыны потребовали от абу-л-хайра выдачи кобланды; хан отказал в их просьбе. тогда аргыны (и кереи) во главе с султанами жанибеком и кереем оставили абу-л-хайра и ушли на восток[3].
о численности этих сведений нет, но как пишет доктор наук р. бариев, что в лучшем случае 1/3 от всех племен кочевников узбекского ханства. так же другие сведения что в 50-70-х годах хv века, около 200 тысяч человек, откочевав из ханства абулхаира, собрались на единой территории под властью керея и жанибека.[4].
первым ханом нового ханства становится керей, но фактически ханством султан жанибек, который начинает войну против абул-хаира, хана узбекской орды. в 1468 году, во время похода на жетысу умирает абу-л-хайр, и жанибек без боя захватывает всю территорию узбекской орды кроме присырдарьинских городов. но уже при бурындык-хане, (правил 1480—1511) сыне керей-хана присырдарьинские города вошли в состав ханства. при касым-хане (1511—1521), сыне жанибека, небольшая часть кочевых узбеков (групп из племен кипчаков,карлуков, уйгуров, кунгратов и др.) ушли в начале xvi в. в мавераннахр, большая часть кочевых племен дештикипчакских узбеков отошла под власть ветви чингизидовказахских ханов. при касым-хане численность казахов достигла миллиона человек[5][6]
к 1500 году казахское ханство заметно расширилось и распространило свои территории на весь восточный дешт-и-кипчаказа́хское ха́нство (каз. қазақ хандығы) — казахское государство на территории современного казахстана и сопредельных с ним государств (1465—1847), образовавшееся в процессе распада золотой орды в 1465 году.
при касым-хане казахское ханство достигло наивысшего расцвета. после его смерти началась гражданская война, но уже при хак-назар-хане ханство было восстановлено в прежних границах.
в начале xviii века, в результате сопротивления внешней агрессии ханство разделилось на жузы — старший (ұлы жүз),средний (орта жүз) и младший (кіші жүз)[2]. при султане абылай хане три жуза признали его ханом казахского ханства. после его смерти ханство вновь распалось на жузы, но уже хан кенесары был провозглашён общеказахским ханом восстановленного казахского ханства.
