Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Салическая правда среди варварских судебников.Основным источником права в раннем Средневековье были правовые обычаи, так называемое «народное», общинное право. Принятие христианства варварскими народами и распространение письменности появлению записей таких обычаев. Как правило, письменная фиксация обычного права проводилась по инициативе королевской власти. В результате появились варварские правды – судебники, составленные на основе правовых обычаев и судебных прецедентов разных народов Европы, германских, кельтских и славянских. Самые ранние среди германских правд: Вестготская правда короля Эриха V в. (сохранилась фрагментарно); Бургундская правда короля Гундобада конца V – начала VI вв.; Салическая правда короля Хлодвига I того же времени. В VII–VIII вв. появились редакции Рипуарской, Аламаннской и Баварскойправд. В VIII – начале IX вв. «государевы посланцы» Карла Великого записывают тексты Фризской, Тюрингской и Саксонской правд. Издавались и другие варварские судебники. Для всех варварских правд, как правило, были характерны: отсутствие строго определенной системы в изложении правовых норм, символизм юридических процедур, влияние старых архаических представлений родового общества. Нормы права в большинстве случаев носили казусный характер, регулировали ограниченный круг правоотношений. В основном они касались сферы уголовного и процессуального права, отчасти относились к регулированию отношений собственности и семейно-родового быта. Большая часть частноправовых отношений в них не затрагивалась.
В использовании правд в раннее время действовал принципперсональности права. Нормы права применялись с учетом этнической принадлежности лица. Вне зависимости от местона-хождения салического франка судили по Салической правде, бургунда – по правде Гундобада, вестгота – по правде Эриха. К римлянам применялись нормы римского права. В империи Каролингов использовался уже территориальныйпринцип. Действие единых норм права (обычно варварской правды) распространялось на определенную область Империи, без учета этнической принадлежности ее отдельных жителей.
