ответ:
как нам говорил учитель манафактура это 1 капиталистическое предприятие основанное на ручном труде разделение труда и наёмных рабочих мануфактуры возникли впервые в европе в xvi веке в городах и государствах италии. позже в нидерландах, , франции. во флоренции появились шерстоткацкие и сукнодельческие мануфактуры, на которых работали чомпи, в венеции и генуе — судостроительные верфи. в тоскане и ломбардии — горнодобывающие медные и серебряные рудники. мануфактуры были свободны от цеховых ограничений и регламентов.
первой мануфактурой стал пушечный двор в москве (не позже 1525 здесь трудились литейщики, кузнецы, паяльщики, плотники и др. ремесленники. второй мануфактурой была московская оружейная палата, в которой были чеканка по золоту и серебру, эмалевое и финифтевое, швейное, экипажное, плотничное производство. третьей мануфактурой стал хамовный двор (от слова "хам" — льняное полотно). четвертой — московский монетный двор в то время когда мастерская — помещение хозяйственного назначения.
данное понятие появилось в средние века, именно в то время в крупных монастырях начали появляться ювелирные, книгописные и иконописные комнаты. именно их начали именовать мастерскими. в эпоху возрождения, занятие живописью стало считаться профессией, а работы мастеров товаром. мастерские художников начинают ассоциироваться с обучением искусству живописи.
предоставляет собой место оборудованное для тех или иных работ, главной особенностью которого является большая доля ручного труда. рабочее место ремесленника, основное место производства в прошлом (в до промышленную эпоху). широко распространены и по настоящее время: сапожная, швейная, столярная, слесарная, ремонтно-механическая, ювелирная мастерская. может представлять собой отдельное строение, но в большинстве случаев является частью здания так как не требует больших площадей.
объяснение:
ответ:
в 545 году племена теле (бывшие гаогюй) вновь восстали против жужаней и во главе нового государства встал правитель тюрок из рода ашина бумын. в 551 году он заключил союз с сяньбийском царством западная вэй и, разгромив жужаней, принял титул «ильхан», то есть «правитель народов». после смерти бумына в 552 году на престол вступил его сын, принявший титул кара иссык каган, который нанёс полное поражение жужаням. после победы каган погибает при загадочных обстоятельствах, и государство возглавляет его сын мукан-каган. в 553 году жужани были вновь разбиты, и тюрки стали хозяевами всей степи к востоку от монгольского алтая[3]. в следующем году начался поход тюрков на запад, возглавленный младшим братом бумына истеми-каганом. усуни, ослабленные набегами жужаней, не оказали сопротивления, и уже в 555 году войска истеми достигли аральского моря. однако, племена уар и эфталитов, жившие к юго-востоку от каспийского моря, оказали яростное сопротивление и были покорены только к 558 году. тюрки вышли к волге, но не стали её переходить. так за короткий срок была создана огромная кочевая империя, охватывающая территорию от волги до хинганских гор.
подробнее - на -
объяснение:
КРІПАЦТВО, кріпосне право – система аграрних відносин переважно в сільс. районах, за якої, по-перше, власником землі, що перебуває у володінні чи безпосередньому користуванні селянина, який на ній господарює, а також неповним власником виробленої на цій землі продукції є можновладець – феодал, а по-друге, селянин, що господарює на його землі, підлягає адм. і суд. владі землевласника. Появу К. зумовили виникнення й розвиток великої земельної власності. Особиста залежність селянина від феодала (див. Феодалізм), як правило, юридично закріплювалася держ. владою; ступінь цієї залежності був тим вищий, чим менше правових підстав було в селянина на вільний перехід від одного землевласника до ін. і чим менше можливостей він мав, щоб вільно розпоряджатися своїм майном тощо. Кріпак, який без дозволу залишав господаря (у багатьох випадках такий дозвіл мав бути письмовим), вважався збіглим і переслідувався відповідно до діючого законодавства. Стосовно прикріплених до землі селян практикувалися купля-продаж і обмін (на укр. землях така практика набула особливого поширення в 2-й пол. 18 – 1-й пол. 19 ст.).
Термін "кріпацтво" походить від назви купчих документів на землі – "кріпості", у Росії вони були відомі з кін. 15 ст. У 19 ст. рос. й укр. публіцисти почали вживати цей термін для означення сусп. відносин середньовіччя та Нового часу.
Першими кріпаками на укр. землях слід вважати "посаджених на землі" холопів періоду Київської Русі, безправне становище яких було законодавчо визначене "Руською правдою". У часи перебування укр. земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої в 14 – 1-й пол. 17 ст. набули розвитку процеси покріпачення найбідніших верств місц. нас. Численні урядові привілеї окремим можновладцям, Литов. статути 1529, 1566, 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського), що встановлювали особисту залежність посполитих і забороняли всякі переходи їх від одного землевласника до ін., призвели до закріпачення наприкінці 16 ст. 20 % селян. На Закарпатській Україні оформлення К. відбулося на поч. 16 ст. Його розвиток характеризувався зростанням обсягу повинностей за користування землею (панщина, натуральні побори, грошові платежі).
Визвольна війна 1648–76 (див. Національна революція 1648–1676) на більшій частині укр. земель помітно нівелювала правовий статус осн. груп сусп-ва. Проте подальший тамтешній соціально-екон. і політ. розвиток призвів до відновлення з кін. 17 ст. на західноукр. і правобереж. землях чинності законодавства Речі Посполитої. У Лівобережній Україні та Слобідській Україні повторне юрид. оформлення в К. кількох мільйонів селян відбулося згідно з указом імп. Катерини ІІ від 14 (3) трав. 1783.
У Галичині, на Закарпатті та Буковині К. було скасоване 1848 (див. Селянська реформа в Галичині, на Буковині та Закарпатті 1848), у Російській імперії – 1861 (див. Селянська реформа 1861).
Від 1930 і до поч. 1950-х рр. у СРСР практичне скасування паспортної системи на селі (див. Паспортизація населення) й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов'язковою умовою виконання т. зв. трудоднів.