В допетровской Руси вотчиной называли земельное владение, которое передается от отца к сыну безусловно, а поместье такое владение, которое может передаться от отца к сыну только при условии, что сын, как и отец, служит в поместно войске, выставляет "конно, людно и оружно "свой собственный военный отряд. Это феодальный принцип военной организации, аналогичный европейскому рыцарства. При Петре Г вся армия стала регулярной, феодальные ополчения были упразднены, для всех дворян была введена обязательная служба в регулярной армии, поэтому весь смысл поместья как отдельного владения со своей спецификой был утрачен. Поэтому в 1714 году было введено единое земельное владение вотчина, или поместье, эти названия стали синонимами.
Объяснение:
близько 938 — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря
