Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична особистість - святий приклад для наслідування. Адже його заповіти - вчення справжньої віри і любові до свідомого християнства, ближнього, і національного патріотизму - заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління, - пише про митрополита Андрея Шептицького Оксана Сайко. - Свій шлях він обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-монахом служити Богові і людям. Але Господу цього було замало - вимагав від нього більш видатних і більш масштабних діянь, більш ревного служіння, бо знав, що він здатний на більше. А тому обрав і покликав цього шляхетного серцем і сильного духом чоловіка, щоб у ті суворі часи змін і невпевненості, у часи занепаду, страшних випробувань і страждань, що випали на долю нашої нації, він став її духовним Батьком. За все своє життя Митрополит Андрей Шептицький стільки встиг зробити як для Церкви, так і для всієї української нації, скільки досі не зробив жоден церковний діяч. Його життя - це ціле явище, ціла духовна епоха. Тому можемо сьогодні по-справжньому пишатися тим, що мали і маємо такого особливого Божого Пастиря. Тому що його ідеї, його діяння, заповіти, вчення, його дух продовжують жити. І нині він все ще залишається для нас Духовним Батьком. Здається, що його глибокі очі з тим особливим духовним світлом віри і мудрості дивляться на нас і тепер».
Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не втручатися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він був депутатом Віденського парламенту і галицького сейму (пожиттєвим членом Верхньої палати, або Палати панів), але в стінах обох цих закладів до 1914 р. з'явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на теми просвітництва.
Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. Засновує Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34000 доларів (з до євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.
Объяснение:
рада
Предзнание о будущем вторжении бы объединить княжества. Без него князья Руси полагали монголов чем-то вроде половцев - просто еще одних кочевников, подобных тем, которых уже побеждали, и понятия не имели о масштабах угрозы. Знание об этом по бы объединению Руси, хотя нашлись бы и противники, которые обвинили бы "меня" во лжи с целью приумножить власть великого князя. Удельные княжества цепко держались за свою независимость, и слова одного человека могло быть недостаточно, чтобы их убедить. Однако, после битвы на Калке, в короткий временной промежуток перед основным вторжением монголов на Русь, открылось бы окно возможностей для такого убеждения.
Кроме того, возможно было бы обратиться за к Западной Европе, но здесь перед нами в полный рост встает религиозный вопрос. В описываемое время различие между православием и католичеством уже полностью оформилось, и Европа и Русь уже исповедовали разную веру. Поэтому Европы была бы маловероятна без обращения Руси в католичество, что также бы встретило ожесточенное сопротивление.
Иными словами, поражение Руси против монголов было исторически предопределено, и изменение этой нити событий потребовало бы очень тяжелых решений и борьбы.
При Елизавете Англия "расцвела". Британия стала владычицей морей, при её правлении в гимне появились строки "Правь, Британия, морями". Авторитет королевы рос с каждым годом. Абсолютная монархия тоже была непоколебима. Народ уважал Елизавету, которая вывела страну из разорения и религиозной войны (до её прихода Англия металась между католичеством и протестантизмом).