Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на за намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.
Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.
У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.
Р. Ґюнсберґ – перший професор
Відповідь:
Пояснення:
Людина і природа в поезії Максима Рильського
Довге літературне життя Максима Рильського можна порівняти з невтомним підйомом альпініста до вершини. Рильський працював невтомно і безперервно, піднімаючись до високої простоти у поезії. Допомагала йому і надихала його любов до рідної природи і віра в людину.
Найвища краса відносин природи і людини – у праці хлібороба і садівника, тих, хто “садить паростки кленові, хто діброви молоді ростить”. Точність і майстерність
поета допомагають йому відбирати скупі, але дуже виразні деталі для змалювання картин природи. У шедеврі “На білу гречку впали роси” всього вісім рядків створюють чудовий ліричний настрій суму й надії. Вечір відкривається у згасанні шумів, звуків:
На білу гречку впали роси,
Веселі бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обіймах золотої мли.
Спогад про кохання співзвучний цьому тихому вечору, такому ж трохи сумному і ніжному. Поет не сподівається побачити чи почути кохану, і тільки у серці безгучно продзвенять пісні. Цей вірш по праву ввійшов у скарбницю української лірики.
Одним-двома
словами Рильський може змалювати картину, створити настрій. Тільки один рядок:
Яблука доспілі, яблука червоні! –
І ми вже в осінньому саду, і пахощами п’янких яблук сповнене повітря, і синіє передвечірнє небо.
А як по-дитячому щиро й відкрито, з самих глибин душі, зривається зізнання:
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари…
Земле! Як тепло нам із тобою!
Краса землі сплітається з красою кохання, з красою душі, праці. Доки літають ластівки і кохають люди, буде обертатися стара земля, буде щасливий поет Знов і знов відкриває він для себе і для нас, як необхідні нам і берези, і верболози понад Дніпром, і “ніжна отрута” солов’їного співу, і люди, яких ми зустрічаємо і втрачаємо, але пам’ятаємо все життя.
32*1,662*10(-24) =5,3184*10(-23) г