Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Жил был старичёк, у него был сын. не по сын умён, не ленился и был отцу. но однажды пришла беда в их дом. заболел мальчик. старичёк огорчился. и пошёл он по лесам не проходимым, по дорожкам запутанным в поисках доктора, который вылечит его сына. не нашёл. никто не знал чем болеет мальчик, а ему всё хуже и хуже было. отчаялся совсем старик. шёл однажды старик, возле своего дома и выпало из его кармана три зерна. старик увидел их, но подбирать не стал и ушёл с горем своим. а эти три горошины волшебными были. первая хотела уметь летать и её съела ворона. вторая хотела стать человеком, но её унёс ручей. а третья хотела лишь мальчику, которого она видела через окно. она также хотела, чтобы он увидел её. каждый день она думала о нём, поднимаясь всё выше и выше. не замечая, что она растёт. когда мальчик увидел под своим окном маленький росток пшеницы, он стал ухаживать за ним. и чем больше он ухаживал за ней, тем сильнее становился, а росток становился пшеницей. и когда мальчик почти выздоровел. пшеница тихо тихо прошептала "будь счастлив" перед тем как подул ветер и разёс её семена. через месяц мальчик полностью выздоровел. он собрал все зёрнышки пшеницы в руку и сказал " тебе" росыпал их под своим окном. радуясь и поливая зерна. отец был рад, что на лице мальчика возникла давно не видданная улыбка. конец.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.