Спочатку не було нічого: ні сонця, ні зірок, ні неба, на якому вони могли з’явитися. Не було і часу, бо нікому було відміряти його. Тільки води простирались безмежно. Вони виникли з пітьми сплячого мороку, самі собою, раніше за всіх інших творінь. У водах зародився вогонь. Великою силою цього вогню в них було народжене Золоте Яйце. Потім із Золотого Яйця виник Першопредок Брахма. З’явившись, він розбив Яйце навпіл. Верхня його половина стала небом, нижня — землею, а поміж ними, щоб розділити їх, Брахма помістив повітря. І він утвердив землю серед вод, і створив країни світу, і поклав початок часу. Але коли творець озирнувся навколо і побачив, що немає нікого, крім нього, в цій непроглядній пітьмі нового Всесвіту йому стало страшно і самотньо. З того часу страх обіймає кожного, хто залишається сам. Та він подумав: «Адже тут немає нікого, крім мене. Кого ж мені боятися?» І страх його минув, тому що страх може бути від когось іншого. Але і радості не знав він, і тому той, хто перебуває на самотині, не знає радості.Він замислився: «Як мені створити нащадків?» І силою своєї думки він породив шістьох синів, шістьох великих володарів, створінь, від яких пішли інші боги, а також люди, тварини, птахи, змії та демони. Численні нащадки Брахми населили землю, небо та підземні світи. Найзнаменитішими з богів стали Індра — бог грози і грому, Варуна — бог океану, Вівасват — бог сонця, якого називають також Сур’я; але всіх перевершив могутністю молодший з народжених богів — Вішну, хранитель Всесвіту. Коли Брахма завершив створення світу і від його синів пішли усі живі істоти, сам він, стомлений творінням, відправився відпочивати у тіні священного дерева шалмалі, а всю владу над світом передав дітям — богам і асурам. Асури були старшими братами богів. Вони були могутні та мудрі і знали таємниці чаклування, могли перевтілюватися у різні образи та ставати невидимими. За до чаклунства вони отримали незліченні скарби і сховали їх у печерах. Запишалися своєю могутністю асури, і щастя залишило їх і перейшло до богів. Тоді ж почалася велика битва між богами та асурами. Очолив небесне воїнство Індра — бог-громовержець.
Трагедія Гамлета не стільки в тому, що він поставив собі недосяжні цілі, а в тому, що не будь-який б їх досягнення видається йому чесним. Гамлет не вбиває свого лютого ворога під час його молитви, і ми розуміємо, що змінити світ, перемогти зло іншим злом — неприпустимо для Гамлета. Він вагається між дією та рефлексією, боїться вчинити неправильно, допоки він не збагнув механізмів, які лежать в основі світобудови, але ж хіба можливо їх зрозуміти? Але й бездієвість пригнічує Гамлета... Мені здається, що навіть уважний читач не зрозуміє цю складну постать до кінця, не можна одразу сприйняти усі проблеми, покладені автором в основу цього образу.
Існують книги, які можна перечитувати багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове, дивуючись із власної неуважності. Мені здається, що «Гамлет» є саме таким твором. Прикро, що я так і не зміг до кінця зрозуміти образ Гамлета... Я постійно повертаюсь до тексту, — може, я випустив щось: якусь важливу думку, якусь детать?
Образ Гамлета — втілення філософських шукань усього людства. Як на мене, неможливо розв'язати усі питання, поставлені Гамлетом не те що в одному учнівському творі, а й протягом цілого життя. Я можу хіба що окреслити їх, сформулювати вже не метафорично, а прямо, аби шукати відповіді потім, протягом, можливо, бага
