Нещодавно на уроках світової літератури ми познайомились із твором Астрід Ліндгрен "Міо, мій міо". У цьому творі розповідається про пригоди одного хлопчика в Далекій країні. Ця книжка захопила мене з перших сторінок, як і інші твори цієї майстрині слова.
Головні герої казкової повісті постійно борються зі своїми страхами, мають жагу справедливості, за яку активно борються. Міо одержує перемогу над Като, діти стають вільними. Усі повертаються додому, а у країні панує щасливе життя. Мені сподобалось, що твір має щасливий кінець, адже це породжує віру у те, що і в нашому світі добро нарешті переможе зло.
Маленький принц поднялся на высокую гору.Прежде он никогда не видал гор, кроме своих трех вулканов, которые были ему по колено. Потухший вулкан служил ему табуретом. И теперь он подумал: "С такой высокой горы я сразу увижу всю планету и всех людей". Но увидел только скалы, острые и тонкие, как иглы.
- Добрый день, - сказал он на всякий случай.
"Добрый день... день... день..." - откликнулось эхо.
- Кто вы? - с Маленький принц.
"Кто вы... кто вы... кто вы..." - откликнулось эхо.
- Будем друзьями, я совсем один, - сказал он.
"Один... один... один..." - откликнулось эхо.
"Какая странная планета! - подумал Маленький принц. - Совсем сухая, вся в иглах и соленая. И у людей не хватает воображения. Они только повторяют то, что им скажешь... Дома у меня был цветок, моя краса и радость, и он всегда заговаривал первым