Какого рассказа? ответишь и я сделаю полный ответ!
Объяснение:
ПЕРВОЕ РАЗОЧАРОВАНИЕ
Во-первых - негр.
Негр должен быть голым, кроме бедер, покрытых яркой бумажной материей. А тут я увидел профанацию: негра в красном фраке, с нелепым зеленым цилиндром на голове.
Во-вторых, негр должен быть грозен. А этот показывал какие-то фокусы, бегал по рядам публики, вынимая из всех карманов замасленные карты, и вообще относился ко всем очень заискивающе.
В-третьих - тяжелое впечатление произвел на меня Ва-пити, - индеец, стрелок из лука. Правда, он был в индейском национальном костюме, украшен какой-то шкурой и утыкан перьями, как петух, но.. .где же скальпы? Где ожерелье из зубов серого медведя-гризли?
Нет, все это не то.
И потом: человек стреляет из лука - во что? - в черный кружок, нарисованный на деревянной доске.
И это в то время, когда в двух шагах от него сидят его злейшие враги, бледнолицые!
- Стыдись, Ва-пити, краснокожая собака! - хотел сказать я ему. - Твое сердце трусливо, и ты уже забыл, как бледнолицые отняли у тебя пастбище, сожгли вигвам и угнали твоего мустанга. Другой порядочный индеец не стал бы раздумывать, а влепил бы сразу парочку стрел в физиономию вон тому акцизному чиновнику, сытый вид которого доказывает, что гибель вигвама и угон мустанга не обошлись без его содействия.
Увы! Ва-пити забыл заветы своих предков. Ни одного скальпа не содрал он сегодня, а раскланялся на аплодисменты и ушел. Прощай, трусливая собака!
Чем дальше, тем больше падало мое настроение: худосочная девица надевала себе на шею удава, будто это был вязаный шерстяной платок.
Живой удав - и он стерпел это, не обвил негодницу своими смертоносными кольцами? Не сжал ее так, чтобы кровь из нее брызнула во все стороны? ! Червяк ты несчастный, а не удав!
Лев! Царь зверей, величественный, грозный, одним прыжком выносящийся из густых зарослей и, как гром небесный, обрушивающийся на спину антилопы.. .Лев, гроза чернокожих, бич стад и зазевавшихся охотников, прыгал через обруч! Становился всеми четырьмя лапами на раскрашенный шар! Гиена становилась передними ногами ему на круп!. .
Да будь я на месте этого льва, я так тяпнул бы этого укротителя за ногу, что он другой раз и к клетке близко бы не подошел.
К гиена тоже обнаглела, как самая последняя дрянь не осуждать меня за кровожадность.. .Я рассуждал, так сказать, академически.
Всякий должен делать свое дело: индеец снимать скальп, негр - есть попавших к нему в лапы путешественников, а лев - терзать без разбору того, другого и третьего, потому что читатель должен понять: пить-есть всякому надо.
Теперь я и сам недоумеваю: что я надеялся увидеть, явившись в зверинец? Пару львов, вырвавшихся из клетки и доедающих в углу галерки не успевшего удрать матроса? Индейца, старательно снимающего скальпы со всего первого ряда обезумевших от ужаса зрителей? Негра, разложившего костер из выломанных досок слоновой загородки и поджаривающего на этом костре мучного торговца Слуцкина?
Вероятно, это зрелище было бы единственное, которое меня бы удовлетворило.. .
Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності. 330 грн. от 549 грн. 299 грн. от 3 499 грн. О.Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40 років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину. Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які до людині врятуватися від гріха, а художник намалював свій шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи Берман намалював не просто листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на до ншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.