Сгорбившись и закутавши лицо, ожидал я терпеливо конца ненастья, как вдруг, при блеске молнии, на дороге почудилась мне высокая фигура. - Сгорбившись.
Лучина горела на столе, печально вспыхивая и погасая. - Вспыхивая.
Дверь заскрыпела, и лесник шагнул, нагнув голову, через порог. - Нагнув.
Черпая курчавая борода закрывала до половины его суровое и мужественное лицо; из-под сросшихся широких бровей смело глядели небольшие карие глаза. - Черпая.
Бирюк сидел возле стола, опершись головою на руки. - Опершись
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Больше всего в осени я люблю ее золотистые утра. Придешь утром в лес, сядешь под дерево и не заметишь, как погрузишься в эту чарующую атмосферу спокойствия и единства с природой. В этом ажурном пестром царстве почти всегда тихо, только изредка слышны голоса птиц. Листья не падают, а скорей опускаются, словно в вальсе, на ажурную осеннюю землю. Ни ветерка - можно услышать, как скребется белка в дупле на соседнем дереве. В сероватом небе можно увидеть, как улетают птицы. Тоскливое зрелище, но изумительность этого прекрасного времени года скрашивает это чувство.
Объяснение:
Сгорбившись и закутавши лицо, ожидал я терпеливо конца ненастья, как вдруг, при блеске молнии, на дороге почудилась мне высокая фигура. - Сгорбившись.
Лучина горела на столе, печально вспыхивая и погасая. - Вспыхивая.
Дверь заскрыпела, и лесник шагнул, нагнув голову, через порог. - Нагнув.
Черпая курчавая борода закрывала до половины его суровое и мужественное лицо; из-под сросшихся широких бровей смело глядели небольшие карие глаза. - Черпая.
Бирюк сидел возле стола, опершись головою на руки. - Опершись