У повісті-казці» Маленький принц " Екзюпері відстоює доброту і людяність в людині по відношенню до всього живого: лисицю, троянду, планеті. Він висловив цю головну свою думку фразою, що стала майже гаслом, що послужила назвою для багатьох статей про» братів наших менших«:»ми у відповіді за тих, кого приручили". Екзюпері стверджує, що ніщо не може перешкодити дружбі людини з людиною та іншими живими істотами, крім самої людини. Всі хочуть, щоб їх приручили. Лис вкрадливо і наполегливо про це Маленького принца, він навіть вчить його, як це зробити, вчить його ніжності і поступовості, вірності і наполегливості, обережності (тому що боїшся злякати зароджується почуття того, кого приручаєш) і рішучості. І принцу, і Лисицю ця дружба потрібна в рівній мірі. І навіть більше вона потрібна була Маленькому принцу, тому що саме Лис навчив його любити. Навчив тому, що» любов не може бути абстрактна, любов завжди конкретна", і пояснив це (йому і читачам) на прикладі любові самого Маленького принца до Троянди.
Объяснение:
Літературний багаж. Яку роль відігравала лицарська література за доби Середньовіччя? Яким у ній зображено ідеального лицаря?
Життя Мігеля де Сервантеса Сааведри, видатного іспанського письменника-гуманіста доби Відродження, схоже на пригодницький роман з героїчними подвигами, невдачами й розчаруваннями, безперервною боротьбою з нуждою й відсталістю навколишнього світу.
Майбутній письменник з’явився на світ 1547 р. в містечку Алькала-де-Енарес неподалік від Мадрида. Рід його мав давнє лицарське коріння і був добре відомий не лише в Іспанії, а й в Америці, однак на час народження Мігеля збіднів, утратив високі дворянські привілеї та землі. Батько майбутнього письменника Родріго де Сервантес був хірургом. У пошуках заробітків разом із сім’єю він об’їхав майже всю Іспанію. Ті подорожі збагатили хлопчика яскравими враженнями. Незважаючи на матеріальну скруту, скромний лікар таки спромігся дати синові добру освіту. У десять років Мігель вступив до колегії єзуїтів, а після її закінчення продовжив навчання в Мадриді. Там один з кращих на той час іспанських педагогів Хуан Лопес де Ойос першим помітив літературне обдаровання юнака.