Пишу тобі з мальовничої країни – України. Звуть мене ( своє ім'я) . Я проживаю ( де ти проживаєш) . Полліанно, відразу ж хочу розповісти, що незабутня зустріч з тобою змінила не лише мене, а й життя моїх однокласників і друзів. Скажу відверто: я спочатку не зрозуміла твоєї «гри у радість». І коли моя вчителька запропонувала нам у класі зіграти, ти не повіриш, ми не знали, з якого приводу нам порадіти. Це було спочатку таке складне завдання! А потім саме наш клас, бо ми перші в школі читали новий програмовий твір Елеанор Портер (а це вже причина порадіти), навчив цієї гри інших учнів.
Знаєш, подруго, я теж не дуже зраділа б подарованим милицям, а не очікуваній іграшці. І уяви собі, граючись з друзями на вулиці – зламала ногу, і навіть була трішки рада, що деякий час не могла ходити, бо інакше ніколи б не дізналась, яка це радість – мати здорові ноги. Дійсно, вражаючим було те, що у лікарняній кімнаті можна порадіти одній-єдиній картині – краєвиду з вікна.
Коли я розглядаю уважно людей, які оточують мене, то інколи бачу похмурих та замкнутих «пендлтонів», буркітливих, вічно незадоволених «міс Сноу». І навіть думаю: люди, які ж ви духовно бідні. Твоя поява внесла якесь дивовижне світло у буденне, часто безрадісне життя мешканців м. Белдінґсвіл. Тільки ти змогла зробити так, щоб тітонька Поллі і сама не помітила, як погодилась прихистити бездомне кошеня, потім цуценя, врешті, сама запропонувала хорошу кімнату, при цьому почувалась безпорадною та безсилою протестувати. У тебе щире серце, адже навіть попри заборону згадувати тата, шануєш світлу пам’ять про своїх батьків, молишся за них і розповідаєш про рідних новим знайомим. Бо саме ти знаєш, як важко жити без сім?ї. Перейнявшись долею безпритульного, зневіреного, нещасного Джиммі Біна, ти знайшла йому родину. Усім відомо, що за добрі вчинки Бог віддячує людям сторицею, тож бажаю тобі саме цього.
Хочу сказати, Полліанно, що моя мама теж прочитала книжку про тебе. Епізод, у якому трапилася автомобільна катастрофа, змусив нас плакати, сльози не дозволяли читати, а ми все перегортали сторінку за сторінкою аж до щасливого закінчення. І коли у школі в травні був випускний вечір, ми з матусею одній дуже талановитій і старанній дівчині подарували книжку Е.Портер з вірою у те, що вона, прочитавши про тебе, переконається, як важливо вміти «грати в радість».
Я розумію, подруго, що нелегко буває часом йти дорогою життя, часто можна спотикнутися і почуватися найнещаснішим у світі. Але якби не було труднощів, люди не розуміли б яким важливим і радісним є кожен крок на шляху до щастя, становлення, здійснення мрій. Бо саме ж ти сказала своїй тітоньці Поллі, коли хворіла, що можеш порадіти з того, що твої ноги колись ходили, бо інакше не змогла б навчити людей улюбленої гри.
А знаєш, ще трапилось так, що захворіла у нашому селі одна дівчинка. Її мама дуже журилася і стверджувала, що тепер все для неї втратило свої яскраві барви. І моя матуся, як твій друг лікар Чилтон, «приписала» «Полліанну» Е.Портер як «найефективніші ліки» для хворої. Запропонована книжка про тебе до цій родині подивитися по-іншому на деякі життєві проблеми. Коли мама хворої дівчинки принесла нам книжку, то я чула, як у сусідній кімнаті захоплено обговорювався роман і обмінювалися враженнями від твоїх мудрих порад.
Я дуже хочу, щоб хоча б трішки, десь там, у глибині душі, кожна людина відчувала себе «дівчинкою Полліанною». Треба бути оптимістами, бути веселішими, впевненішими, людянішими і милосерднішими.
Полліанно, якщо у тебе буде можливість подорожувати в часі, то знай – я знову чекаю нової зустрічі. Хай тебе береже Бог.
Роман м.ю.лермонтова «герой нашего времени» считают первым социально-психологическим и философским романом. в связи со стремлением автора раскрыть « души человеческой» роман лермонтова оказался насыщенным глубоким психологическим анализом. автор исследует «душу» не только главного героя, но и всех остальных действующих лиц. психологизм лермонтова специфичен тем, что он выступает не как форма самовыражения писателя, а как объект художественного изображения. анализу подвергаются и внешний облик героя, и его обычаи, и его поступки, и его чувства. лермонтов внимателен к оттенкам переживаний, состоянию человека, его жестам и позам. стиль автора можно назвать психолого-аналитическим.
Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашего времени» считают первым русским социально-психологическим и философским романом. В связи со стремлением автора раскрыть «историю души человеческой» роман Лермонтова оказался насыщенным глубоким психологическим анализом. Автор исследует «душу» не только главного героя, но и всех остальных действующих лиц. Психологизм Лермонтова специфичен тем, что он выступает не как форма самовыражения писателя, а как объект художественного изображения. Анализу подвергаются и внешний облик героя, и его обычаи, и его поступки, и его чувства. Лермонтов внимателен к оттенкам переживаний, состоянию человека, его жестам и позам. Стиль автора можно назвать психолого-аналитическим. Самоанализ Печорина очень глубок, всякое душевное состояние выписано обстоятельно и подробно, анализируется собственное поведение и психологические причины, мотивы и намерения действий. Доктору Вернеру Печорин признается: «Во мне два человека: один живет в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит его… » За видимым в произведении раскрывается существенное, за внешним – внутреннее. Психологизм служит здесь обнаружения и познания того, что при первом восприятии кажется загадочным, таинственным и странным. Важное место в романе, где действие совершается в разных географических точках (у моря, в горах, в степи, в казачьей станице) , занимает пейзаж. Восприятие природы в произведении раскрыть внутренний мир героя, его состояние, его восприимчивость к прекрасному. «Я помню, – записывает в своем журнале Печорин, – в этот раз больше, чем когда-нибудь прежде, я любил природу» . Герой романа близок к природе со всем ее разнообразием, а она действует на его внутренний мир. Печорин убежден, что душа зависит от природы и ее сил. Пейзаж каждой части романа подчинен тому замыслу, который в ней реализуется. Так, в «Бэле» зарисована кавказская природа (скалы, обрывы, Арагва, снеговые вершины гор) , которая противопоставлена северной природе и дисгармонично устроенному обществу.
В целом это произведение является социально-психологическим и философским романом, родственным роману-путешествию, близким к путевым запискам. Жанр психологического романа потребовал создания новой романной структуры и особенного психологического сюжета, где Лермонтов отделил автора от героя и расположил повести в особой последовательности.
Привіт, люба Розраднице!
Пишу тобі з мальовничої країни – України. Звуть мене ( своє ім'я) . Я проживаю ( де ти проживаєш) . Полліанно, відразу ж хочу розповісти, що незабутня зустріч з тобою змінила не лише мене, а й життя моїх однокласників і друзів. Скажу відверто: я спочатку не зрозуміла твоєї «гри у радість». І коли моя вчителька запропонувала нам у класі зіграти, ти не повіриш, ми не знали, з якого приводу нам порадіти. Це було спочатку таке складне завдання! А потім саме наш клас, бо ми перші в школі читали новий програмовий твір Елеанор Портер (а це вже причина порадіти), навчив цієї гри інших учнів.
Знаєш, подруго, я теж не дуже зраділа б подарованим милицям, а не очікуваній іграшці. І уяви собі, граючись з друзями на вулиці – зламала ногу, і навіть була трішки рада, що деякий час не могла ходити, бо інакше ніколи б не дізналась, яка це радість – мати здорові ноги. Дійсно, вражаючим було те, що у лікарняній кімнаті можна порадіти одній-єдиній картині – краєвиду з вікна.
Коли я розглядаю уважно людей, які оточують мене, то інколи бачу похмурих та замкнутих «пендлтонів», буркітливих, вічно незадоволених «міс Сноу». І навіть думаю: люди, які ж ви духовно бідні. Твоя поява внесла якесь дивовижне світло у буденне, часто безрадісне життя мешканців м. Белдінґсвіл. Тільки ти змогла зробити так, щоб тітонька Поллі і сама не помітила, як погодилась прихистити бездомне кошеня, потім цуценя, врешті, сама запропонувала хорошу кімнату, при цьому почувалась безпорадною та безсилою протестувати. У тебе щире серце, адже навіть попри заборону згадувати тата, шануєш світлу пам’ять про своїх батьків, молишся за них і розповідаєш про рідних новим знайомим. Бо саме ти знаєш, як важко жити без сім?ї. Перейнявшись долею безпритульного, зневіреного, нещасного Джиммі Біна, ти знайшла йому родину. Усім відомо, що за добрі вчинки Бог віддячує людям сторицею, тож бажаю тобі саме цього.
Хочу сказати, Полліанно, що моя мама теж прочитала книжку про тебе. Епізод, у якому трапилася автомобільна катастрофа, змусив нас плакати, сльози не дозволяли читати, а ми все перегортали сторінку за сторінкою аж до щасливого закінчення. І коли у школі в травні був випускний вечір, ми з матусею одній дуже талановитій і старанній дівчині подарували книжку Е.Портер з вірою у те, що вона, прочитавши про тебе, переконається, як важливо вміти «грати в радість».
Я розумію, подруго, що нелегко буває часом йти дорогою життя, часто можна спотикнутися і почуватися найнещаснішим у світі. Але якби не було труднощів, люди не розуміли б яким важливим і радісним є кожен крок на шляху до щастя, становлення, здійснення мрій. Бо саме ж ти сказала своїй тітоньці Поллі, коли хворіла, що можеш порадіти з того, що твої ноги колись ходили, бо інакше не змогла б навчити людей улюбленої гри.
А знаєш, ще трапилось так, що захворіла у нашому селі одна дівчинка. Її мама дуже журилася і стверджувала, що тепер все для неї втратило свої яскраві барви. І моя матуся, як твій друг лікар Чилтон, «приписала» «Полліанну» Е.Портер як «найефективніші ліки» для хворої. Запропонована книжка про тебе до цій родині подивитися по-іншому на деякі життєві проблеми. Коли мама хворої дівчинки принесла нам книжку, то я чула, як у сусідній кімнаті захоплено обговорювався роман і обмінювалися враженнями від твоїх мудрих порад.
Я дуже хочу, щоб хоча б трішки, десь там, у глибині душі, кожна людина відчувала себе «дівчинкою Полліанною». Треба бути оптимістами, бути веселішими, впевненішими, людянішими і милосерднішими.
Полліанно, якщо у тебе буде можливість подорожувати в часі, то знай – я знову чекаю нової зустрічі. Хай тебе береже Бог.
Твоя подруга – ( своє ім'я) .