Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.
Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю і теплотою вони написані.
Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року — літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів. Здається, нахилиш колоски, притулиш їх до шоки і одразу відчуєш, як вони з кожною хвилиною наливаються, стають ще повнішими, ще тугішими. Від них так і віє здоровою, трудовою силою. Щоб передати слова подяки хліборобам, автор використовує уособлення "шумить жито, співа, заохочує жить, жито шепче мені".
Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси поєднуються в душі люди ни і утворюють одне ціле — гармонію людини і природи. Саме про таке єднання йдеться у вірші П. Тичини "Гаї шумлять". Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до хмарок. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна. Він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру. Серце поета переповнене радістю, і він "когось все жде, співаючи..."
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Павла Тичини
Розкрийте основні теми та мотиви лірики П. Тичини (та інші запитання)
Біографія Павла Тичини
Прагнення завжди рухатись вперед
Мілла Йовович: про особисту філософію та партнерство з Johnnie Walker
Бронхіт може ускладнювати застуду або грип
Чим слабший імунітет, тим вищі шанси…
Далі більш яскрава картина — захід сонця. Автор намалював її так зворушливо, що ми її чітко уявляємо. Над річкою край неба сонечко вже сідає, відбиваючи своє проміння у воді: "Мов золото — поколото".
П. Тичина уособлює гай і річку з людиною. Гай у вірші може мріяти, а річка — тремтіти. Ніжне тремтіння хвильок звучить, як музика. Відчуття поета передаються і нам, звичайним читачам. Мені здається, що П. Тичина — натура романтична, бо тільки така людина може створити такий шедевр.
Зовсім по-іншому звучить вірш М. Рильського "Перед грозою". У ньому — народна мудрість. Щоб передати наближення грози, автор використав народні прикмети: на траві роси немає; розтривоженим орилом; горобці в сипкому, ніби діти у ставку...
Ми одразу ж уявляємо хмари, які нагадують "чорних птиць і млисте пір'я", а блискавки, мов ті шаблі, танцюють свій танок. Використання автором звуків "г", "р" передає гуркіт грому:
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі.
Я вважаю, що цей вірш — енциклопедія народних прикмет. М. Рильський своїм віршем вчить нас бути , вміти ігати за всім у природі. Прекрасний малюнок літнього вечора змальовано у наступному його вірші "Коні". Рожево-імлиста мла сповиває степ, голубить людські душі. Таким спокоєм віє від цього вірша, що аж хочеться весь світ обняти і закликати всіх: "Люди, бережіть цю красу!"
А от весняне пробудження природи яскраво змальовано у вірші В. Сосюри "Гей, рум'яні мої небокраї". Тільки найтонший лірик міг передати радісний настрій людини, пов'язаний з приходом весни. Весна у вірші уособлюється в образі молодої дівчини, що "сипле квіти з ясного чола".
Про весну нагадують журавлі, бо вони — перші провісники. Навіть наші далекі предки вважали, що весну приносять журавлики із золотими ключиками у дзьобі. Від цього радісно на душі, бо весна — це пробудження од сну, надія на краще.
Я вважаю, що вірші П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри дуже музикальні, в них багато світла, тепла, яскравих барв. Тільки ті люди, які мають добру, лагідну душу, можуть написати такі вірші. їхні твори виховують у нас любов до краси природи, примушують задуматись над тим, що значить для нас природа. Від спілкування з прекрасним ми стаємо чистішими, духовно багатшими. Я впевнений, що саме такими творами можна виховати справжніх охоронців і любителів природи.
Объяснение:
надіюсь до /<3
Владимир служит в гвардейском полку (элитном подразделении армии):
“…молодого Дубровского, служившего в одном из гвардейских пехотных полков и находящегося в то время в Петербурге…”
Владимир Дубровский – смелый, неробкий мужчина:
“…Не на робкого напал: мой соколик и сам за себя постоит..”
Владимир – добрый и щедрый человек:
“…все любили молодого учителя… за доброту и за щедрость…”
Владимир Дубровский – умный, отважный и великодушный человек:
“…Начальник шайки славился умом, отважностью и каким-то великодушием предводительствовал отважными злодеями…”
Владимир Дубровский – гордый человек:
“…не намерен терпеть обиду, за которую, по моему званью, не могу требовать удовлетворения…”
Дубровский – совестливый человек:
“…Владимир упрекал себя в преступном небрежении. Долго не получал он от отца писем и не подумал о нем осведомиться, полагая его в разъездах
Вообще, Чичиков – человек вовсе не глупый. Следуя совету отца, главным и единственным другом он сделал деньги. Добывал он их «очень выгодно», хотя и не без хитрости: еще в школе он, получая угощенье, припрятывал его, а потом продавал. Он умело вел себя перед преподавателем, располагая того к себе, чем заслужил отличное к себе отношение. Затем, когда Чичиков пошел на службу, он сразу же возымел успех. Его бойкость в делах и приятность в поступках сыграли свое дело. Тогда он и задумал свою первую аферу. Но она, как мы знаем, не удалась. Другой человек отчаялся бы, бросил бы все – другой, но не Чичиков. Он был крепкий орешек, человек «невероятной силы характера», человек решительный и очень терпеливый. Он мог долго и упорно трудиться, притворяться, играть определенную роль, и, в конце концов, добиться своей цели. В пример, подтверждающий его терпеливость можно привести хотя бы то, как он тренировал мышь, чтобы продать ее по хорошей цене.
Да, опять продать. По хорошей цене. Конечно, деньги играли огромную роль в жизни Чичикова. Гоголь хотел показать это, показать, что в России созревает совершенно новый класс – класс предпринимателей. Он говорит о своем герое как о расчетливом человеке, который видит мир, где правят деньги, который обманывает, который использует других людей.
Но Чичиков, по-моему, является лишь одним из первых представителей этого нового класса. Ведь он еще не тот, кто живет в расчетах, постоянно перебирая свои деньги и думая лишь о них, он еще не тот ограниченный приобретатель. В нем еще горит та непостижимая страсть к существованию, к действию, свойственная лишь живому человеку. К тому же, у Чичикова есть цель, причем такая, какая может быть только у настоящей души. Он хочет завести семью. Он подумывает «о бабенке, о детской, о многом приятном». И это делает его человеком, у которого есть сердце.
Замыслом Гоголя было очистить душу Чичикова во втором томе своей поэмы. Но он ведет к этому нес, читателей, уже в первом: хотя автор показывает «отталкивающие» качества Чичикова, он все же говорит о нем с надеждой. И посему я уверена, что Чичиков, несмотря ни на что, все-таки живая душа.