Коли письменник створює оповідання, вірш або п'єсу, в його уяві постають образи різних подій, людей, явищ. Щоб точно, виразно, яскраво відтворити ці уявлювані образи, письменник, по-перше, добирає слова потрібного змістового відтінку та емоційної забарвленості; по-друге, використовує різні художні засоби. Наприклад: «Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів») («...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати») Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки. Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку. Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За до них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своï естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут". Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порівнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ïï водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: "При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив'язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота.
Небольшой по объему цикл стихотворений в прозе — не только итог творческой жизни писателя, но и квинтэссенция всего, что волновало, притягивало и отталкивало на протяжении всей жизни Тургенева . Написан этот цикл в предчувствии приближения смерти, поэтому писатель философски осмыслил, что же он оставляет здесь, на земле. В сборнике лирических произведений отражены все глубокие философские раздумья Тургенева о счастье, о назначении человека и скоротечности, мимолетности жизни, в течение которой он должен оставить свой след на земле. Стихотворения в прозе И. С. Тургенева — это лирические миниатюры, в которых отразились самые сокровенные мысли и чувства автора. Написаны эти художественные произведения в форме философских рассуждений, воспоминаний, снов, житейских историй на самые разнообразные темы: о любви, о жизни и смерти, о добре и зле, о подвиге и трусости и т. д. Большое впечатление производит стихотворение “Нищий”, в котором речь идет о дряхлом, убогом старике, просящем милостыню. Автор дает этому герою очень выразительную портретную характеристику: “воспаленные, слезливые глаза”, “посинелые губы”, “шершавые лохмотья”, “нечистые раны”. Глаголы “стонал”, “мычал”, “вздрагивал” дополняют тягостную картину. Тургенев нашел невероятно точную и меткую метонимическую конструкцию — старика “безобразно обглодала бедность”. Далее рассказчик (стихотворение написано от первого лица) говорит о том, что не найдя ничего у себя в карманах, он просто протянул руку и крепко ладонь старика. Это не просто ярко нарисованная художником драматическая картина из жизни. Стихотворение имеет глубокий подтекст. Нищий — это не только тот, кто не имеет материальных благ. Нищим, несчастным, бедным может быть человек с полными карманами, но пустой душой. Поэтому вначале, когда герой хотел механически подать милостыню, автор называет старика “несчастным существом”. Но потом, остановившись и задумавшись, он говорит, что это его “брат”...
(«...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати»)
Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки.
Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку.
Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За до них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своï естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут". Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порівнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ïï водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: "При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив'язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота.