Олег Ольжич біографія коротко Народився Олег Олександрович Кандиба 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907 року у Житомирі в родині поета Олександра Олеся. Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 він разом із матір’ю виїздить з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 був змушений поспіхом емігрувати до Австрії. Закінчив Карлів Університет філософський факультет у 1929р. Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був за читати лекції з археології у Гарвардський університет (США), де 1938р. заснував Український науковий інститут. Але йому судилася інша доля. Після заснування 1929р. ОУН (організації українських націоналістів) він обирає шлях професійного революціонера, очолює в Центральному проводі культурний сектор, а згодом стає заступником голови проводу ОУН. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. У 1938–1939 брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України — в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці. Після листа угорських вчених на захист вченого уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу та Уласа Самчука. Протягом 1939–1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941–1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941–1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту Андрія Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН. 2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та їх шлюб був недовгим. Вже після його смерті народився син Олег. 25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у Целенбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц). О.Ольжич — автор двох прижитєєвих збірок: «Рінь» (1935) та «Вежі» (1940). Третя, посмертна, збірка «Підзамчя» вийшла в 1946 р. Писав цікаву прозу і пристрасну публіцистику. Всією творчістю утверджував у читачів героїчний світогляд, героїчний чин, який тільки, навіть ціною власного життя, може привести до свободи. 62
Часто нам приходится слышать: «Кто много читает, тот много знает» . Один из героев романа И. А. Гончарова «Обломов» считал, что чтение-роскошь. Он думал, что без книги можно обойтись, как без картины или прогулки. Он смотрел на книгу, как на вещь, назначенную для развлечения от скуки и от нечего делать. Я с ним не согласен. Он ошибался, когда это говорил. Я считаю, что книга нужная и полезная вещь. Кем бы мы ни стали, куда бы ни позвали нас пути-дороги, всегда с нами рядом будут наши любимые книги. Огромный и прекрасный мир открывается перед нами в миллионах литературных произведений, многие из которых написали замечательные классики: Пушкин, Лермонтов, Горький, Гоголь, Некрасов и Лев Толстой. Из этих разнообразных и увлекательных книг мы узнаём всё о жизни людей, о других планетах и звёздах, о садах и цветах и о многом другом, о том, что нам так дорого. А. С. Пушкин был прав, когда говорил: «Чтение-вот лучшее учение. Следовать за мыслями великого человека есть наука самая занимательная» . Да, значит, читать нужно каждому, потому что тот, кто много читает и не любит книги, тот никогда не сможет красиво говорить и правильно выражать свои мысли. Этот человек никогда не поймёт настоящей красоты книги. Герои книг учат нас быть смелыми и никогда не обижать слабых, быть всегда справедливыми по отношению к другим, никогда не зазнаваться и не предавать своих товарищей, защищать свою Родину. Многому учат нас книги. Прочитав книгу какого-то писателя, мы почувствуем себя сильнее, сумеем глубже оценить свои поступки и поступки окружающих, ощутить всю прелесть прекрасного русского языка. Виктор Гюго говорил: «Без книги- в мире ночь, без книги -мрак кругом». Люди не могут обойтись без чтения так же, как без воды и воздуха.
Жили были 2 друга.Лёня и Толик. Лёня был умным, любил читать, рисовать, был отличником.А Толя был тугодумом , лодырем и совсем не любил учиться.Однажды им задали прочитать "Дубровского" за 2 дня.Тот, который был умным смело взялся и быстро прочитал, та второй друг подумал"Ай да ладно, все равно не спросят. а если спросят скажу что забыл". После этих двух дней у них была литература.Учительница спросила Лёню он ей ответил и получил 5.Тогда же очередь дошла до Толика. Учительница задала ему 3 не трудных вопроса, но он на них не ответил и получил оценку 2.После уроков Толя подбежал к Лёне и спросил"От куда ты это все знаешь?", а Лёня ответил "Кто много читает, тот много знает"
Олег Ольжич біографія коротко Народився Олег Олександрович Кандиба 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907 року у Житомирі в родині поета Олександра Олеся. Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 він разом із матір’ю виїздить з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 був змушений поспіхом емігрувати до Австрії. Закінчив Карлів Університет філософський факультет у 1929р. Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був за читати лекції з археології у Гарвардський університет (США), де 1938р. заснував Український науковий інститут. Але йому судилася інша доля. Після заснування 1929р. ОУН (організації українських націоналістів) він обирає шлях професійного революціонера, очолює в Центральному проводі культурний сектор, а згодом стає заступником голови проводу ОУН. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. У 1938–1939 брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України — в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці. Після листа угорських вчених на захист вченого уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу та Уласа Самчука. Протягом 1939–1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941–1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941–1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту Андрія Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН. 2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та їх шлюб був недовгим. Вже після його смерті народився син Олег. 25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у Целенбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц). О.Ольжич — автор двох прижитєєвих збірок: «Рінь» (1935) та «Вежі» (1940). Третя, посмертна, збірка «Підзамчя» вийшла в 1946 р. Писав цікаву прозу і пристрасну публіцистику. Всією творчістю утверджував у читачів героїчний світогляд, героїчний чин, який тільки, навіть ціною власного життя, може привести до свободи. 62