Кокшетаву сегодня является административным центром Акмолинской области в Республике Казахстан. Кокшетау расположен на севере Кокшетауской возвышенности, на берегу озера Копа. До 7 октября 1993 года в русской транскрипции город Кокшетау звучал как Кокчетав, однако, после обретения независимости, правительство Казахстана приняло Постановление о транскрибировании на русском языке наименований «Кокчетавская» область как «Кокшетауская», и город «Кокчетав» как «Кокшетау». Летом 1827 года Кокшетау получил именно такое имя благодаря синеющим в дали горам, особенно хорошо видным в ясную погоду. С казахского «Кокшетау» переводится как «Синяя гора».По данным на 2009 год численность населения города составила 145 842 человека. Преобладающая часть городского населения - казахи, после них значительный процент составляют русские. В городе также проживают представители украинской, немецкой и других национальностей. За последние годы численность коренного населения значительно увеличилась за счет естественного прироста и миграционного притока из других регионов Казахстана. В связи с этими факторами в настоящее время этнические казахи стали абсолютным большинством населения города.
ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».