Главный герой рассказа - Василий Егорович Князев, 39-летний киномеханик в сельском кинотеатре. Василий - наивный, честный, добрый, но неуклюжий и глуповатый человек. Жена называет его чудиком за то, что тот постоянно попадает в нелепые ситуации. Однажды Василий едет в отпуск к брату на Урал. По пути с чудиком, как обычно, случаются казусы. Так, в магазине он находит 50 рублей (крупную сумму). Он честно объявляет о своей находке и оставляет деньги на прилавке. Вскоре чудик обнаруживает, что это были его деньги, выпавшие из кармана. Он понимает, что бесполезно требовать деньги назад: ему никто не поверит. Жена в очередной раз ругает Василия за глупость. Тот снимает со счета еще денег и продолжает путешествие. Наконец Василий приезжает к брату Дмитрию. Жена Дмитрия (сноха) не очень радуется приезду чудаковатого родственника. Беседуя наедине, Василий и Дмитрий жалуются друг другу на своих "злых", "грубых" и "непонимающих" жен. Чтобы наладить отношения со снохой, Василий решает сделать ей сюрприз: разрисовывает красками детскую коляску, в которой возят одного из детей Дмитрия. Увидев странный подарок, сноха поднимает скандал и требует выгнать Василия вон. Тот покорно уезжает к себе домой. Он по-прежнему не может понять, что он делает не так и за что люди порой ненавидят его.
Объяснение:
Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.