Объ
Що для мене значить дружба?
Друг. Дружба. Дружити … Ці поняття знайомі нам з дитинства. Як легко ми ними користуємося спочатку, і як обережно використовуємо їх, коли дорослішаємо. «Це мій друг», – кажу я граючи в пісочниці з іншим хлопчиком, якого побачив вперше п’ять хвилин тому. Але з роками ми змінюємо своє ставлення до дружби.
Що таке дружба ? Для мене це радість! Величезна радість від спілкування! Радість від того, що поруч є близька тобі людина, яка до порадою, завжди вислухає і неодмінно підтримає у всьому. Тільки йому можна повністю довіритися. Тільки
від нього можна без образи вислухати критику на свою адресу.
Справжня дружба явище досить рідкісне. Але якщо вона все ж є, то треба її берегти, як зіницю ока. Адже, втрачаючи одного близького друга, ми втрачаємо частинку себе. І треба завжди пам’ятати, що втратити його легко, а от знайти шалено важко. І чим старше ми стаємо, тим важче.
Дружбу треба ростити, як тендітну і ніжну квітка. «Поливати» думками про одного, «удобрювати» гідними вчинками.
Яким повинен бути друг? Вірним! Терплячим! Добрим! Так, саме таким! Адже він же Друг! Друг пройде перевірку і часом, і обставинами. І з роками справжня дружба
стає тільки міцніше.
Дружба не може бути односторонньою, інакше це вже взагалі не дружба. Все спільне, всі разом! Завжди і всюди! Саме це я вважаю справжньою дружбою.
Друзів не може бути багато, один, можливо, два або три за все життя. А решта десятки і сотні – це просто приятелі, товариші, знайомі. Так, хороші, приємні, чудові, але це не друзі.
І у мене є друг! А значить я щаслива людина. Значить я не один. І він теж. А разом – море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!
Друзі відіграють велику роль у моєму житті. Для мене вони найбільш дорогі люди, авжеж після моєї сім’ї. Зі справжніми друзями я завжди можу бути абсолютно відвертим. Разом нам море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!
Я насправді ціную своїх друзів та намагаюся допомагати їм завжди і вони роблять те ж саме. Тож правду каже українське прислів’я: людина без друзів – як дерево без коріння.
https://ukrtvory.ru/shho-dlya-mene-znachit-druzhba.htmlяснение:
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.