Однажды я гуляла летом по парку и увидела прекрасную бабочку. Она перила в воздухе, как пушинка. Эта прелесть была очень красивой. У неё были нежно розовые крылья с зеленовато-синими пятнышками. Я подошла поближе, что бы посмотреть, и она села мне на палец. Это не передаваемое чувство. Становиться щекотно и так легко. Ты начинаешь понимать что вот она самая настоящая, живая душа. Но вскоре становиться очень плохо, начинаешь понимать что люди не замечают этой красоты, что мы не стремимся стать такими же красивыми бабочками. В эти моменты меня все равно не покидает улыбка и чувство восторга! И тут бабочка взмахивает своими крылышками и улетает. Пока прелестная бабочка!
Так от мова йдеться про народне відворотне замовляння. Коли людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину чи старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти. "Серце в усіх людей не однакове. В неї таке, бач, а в мене таке..." «Справжнє кохання - …цвіте вічно в глибині серця і звідти все життя світить і гріє…» В. М. Думанський "Я все розумію, але вдіяти із собою нічого не можу. Серцю не накажеш." "Обірвалося все , як нитка, в душі, у серці, у житті. Тільки спогади ятрять душу." "Горе об’єднало нас, тому немає ні образи, ні ревнощів, ні злоби,в «горіні на кого серця немає. Саме горе"
