Ще за життя драматурга п'єси Генріка Ібсена були визнані новаторськими, а їх автора називали творцем справжньої реалістичної драми, яка у своїй основі завжди трагічна. Ібсен, створюючи аналітичну драму, розкриває глибинну трагічність і жорстокість дійсності, приховану під зовнішнім благополуччям, а також здатність вольової людини протистояти обставинам. У драмах Ібсена перед читачем і глядачем постають не виняткові люди і події і не ті персонажі, які виступають "рупором ідеї автора", а звичайні люди зі своїми проблемами і пристрастями, достоїнствами і вадами, які живуть в характерних для своєї епохи умовах. Саме завдяки цьому драматургія Ібсена мала такий відгомін як у Норвегії, так і в усьому світі.
У п'єсі "Ляльковий дім", написаній 1879 року, відбувається повний перехід драматурга до нової, реалістичної драми. Ця п'єса була сприйнята передусім як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена суть його п'єси полягає не лише в цьому: у "Ляльковому домі" порушує центральне для нього питання про звільнення людини взагалі, про створення особистості.
На перший погляд, Нора, героїня "Лялькового дому", — лише лялечка, життєрадісна "білочка", господиня тихого й охайного будиночка, що нагадує ляльковий. Чоловік Нори, Торвальд Хельмер, сприймає її не як рівну собі особистість, а як іграшку-"жайворонка", "лялечку". За вісім років, прожитих разом, Торвальд жодного разу не говорив із Норою серйозно. У ставленні Торвальда до дружини показовим є також епізод, коли він веде Нору з маскараду відразу після тарантели, щоб "зберегти ефект", створений нею. Головне для Торвальда — щоб Нора "грала" за його правилами. Нора не виховує дітей, а грає з ними, ніби продовжуючи гратися ляльками; вона оточена майже іграшковими предметами (не випадково у першій дії п'єси Нора прикрашає різдвяну ялинку).
Старий, не дуже вдалий, художник Берман мав мрію - створити шедевр.
Він малював картини, які не мали успіху.
Берман опікувався двома молодими дівчатами Сью та Джонсі.
Він дізнався від Сью, що Джонсі майже невиліковно хвора. Вона ж постійно дивилася у вікно, за яким стояло дерево. Вітер колихав гілля і з нього опадало листя. Сью вирішила, що помре, коли з нього впаде останній листок.
Берман, дізнавшись про це, намалював листок таким чином, що з вікна здавалося, ніби він тримається на дереві.
Він малював його, коли на дворі була жахлива погода. Берман занедужав.
Проте, коли Джонсі побачила, що листок не падає, вона повірила, що може і має видужати - і дійсно почала видужувати. А от Бермана забрали до лікарні, де він врешті помер від запалення легенів.
Автор цієї надзвичайно людяної новели майстерно показав відданість заради порятунку життя іншої людини.
Отже, Берман реально створив шедевр, кращий за будь-які свої попередні роботи. Його мрія здійснилася.