Стихотворение "Доченьки" учит тому, насколько важно и в то же время приятно быть отцом. Автор говорит в данном случае о своей семье и о своих дочерях. Ради них он прекратил свою разгульную весёлую и беспорядочную жизнь и нашел в ней новый смысл и цель: забота о подрастающих девочках. Для выражения своих мыслей поэт употребляет такие художественные средства:
Сравнения: он сравнивает детей с ангелятами; залезли мне в сердце девчонки, \ Как котята в чужую кровать!; Я, как птица, гнездо своё вью; душой буду юн, как они!
Антитеза: Всё, над чем я смеялся когда-то, \\ Всё теперь восхищает меня!
Риторический вопрос: Начнутся пелёнки... \ Для чего свою жизнь осложнять?
Лексический повтор: Доченьки, доченьки, \ Доченьки мои!
Анафора: Чтобы песни им русские пели, \Чтобы сказки ночами плели, \\ Чтобы тихо года шелестели, \\ Чтобы детства забыть не могли; Будут у них ноченьки, \\Будут соловьи!
Метафора: залезли мне в сердце девчонки.
Відповідь:Твір на тему: Рятівна сила кохання в романі “Майстер і Маргарита” М. Булгакова
М. Булгаков вважав, що життя – це любов і ненависть, відвага й азарт, уміння цінувати красу і доброту. Але любов… вона насамперед. Булгаков писав героїню свого роману з Олени Сергіївни – коханої жінки, яка була його дружиною. Незабаром після їхнього знайомства вона прийняла на свої плечі, можливо, більшу частину його, Майстра, страшної ноші, стала його Маргаритою. Історія Майстра і Маргарити – це не одна з ліній роману, а найголовніша його тема.
До неї сходяться всі події, вся багатоплановість роману.
Вони не просто зустрілися,
їх на розі Тверської і провулка зіштовхнула доля. Кохання вразило обох, як блискавка, як фінський ніж. “Кохання вискочило перед ними, як з-під землі вихоплюється убивця в провулку…” – так описує Булгаков зародження кохання у своїх героїв. Уже ці порівняння передвіщають майбутній трагізм їхнього кохання.
Але спочатку все було дуже спокійно.
Уперше зустрівшись, вони розмовляли так, начебто знали одне одного з давніх-давен. Бурхливо спалахнуло кохання і здавалося, повинне б спалювати людей дощенту, а в нього виявився домашній і тихий характер. У підвальній квартирці Майстра Маргарита, одягши фартух,
господарювала, поки коханий працював над романом. Закохані пекли картоплю, їли її брудними руками, сміялися.
У вазу ставили не сумні жовті квіти, а улюблені обома троянди. Маргарита першою читала вже готові сторінки роману, квапила автора, пророчила йому славу, стала називати його Майстром. Фрази роману, що їй особливо подобалися, вона повторювала голосно і співучо.
Говорила, що в цьому романі її життя. Це було для Майстра натхненням, її слова зміцнювали в ньому .