Время и история создания
Рассказ написан в 1921 году в Париже, т. е. в эмиграции. В основу рассказа И. А. Бунина положены следующие воспоминания: «Когда мы с моим покойным братом Юлием возвращались из Саратова на волжском пароходе в Москву и стояли в Казани, грузчики, чем-то нагружавшие наш пароход, так восхитительно сильно и дружно пели, что мы с братом были в полном восторге всем существом и все говорили: «Так могут петь свободно, легко, всем существом только русские люди!»
Сюжет
Как и во многих произведениях Бунина, четкого сюжета в рассказе нет. Содержание этого произведения — воспоминание рассказчика о том, как когда-то он, идя по дороге, слышал, как в березовом лесу поблизости косцы косили и пели.
Рассказчик передает свое чувство, связанное с впечатлением от этого пения, понимание того, что никогда ему не забыть этого предвечернего часа, а самое главное, никогда до конца не понять, в чем прелесть этой песни косцов.
Поэтика, композиция, идея
Рассказ «Косцы» также можно назвать лирическим очерком, поэтической зарисовкой.
Четкого сюжета и композиции произведения нет — это размышления писателя о русском человеке, о России, мечта о духовном единении со своей страной. Можно сказать, что и героев в рассказе нет. Нет и изображения действий, работы косцов. В центре произведения — чувства и мысли автора. Он размышляет о косцах, о том, что каждый из них — часть большой неделимой артели. Косцы поют, сами не осознавая того, что их песня гармонично вливается в жизнь природы. Слушая их пение, автор ощущает себя единым целым с этим народом, частью родины, России.
Объяснение:
Перехідний вік, важкий підліток – ці слова, як заклинання, повторюють батьки та вчителі, маючи на увазі, що «треба просто перечекати, пережити, саме мине». Суперечлива позиція, проте навіть визнання цього періоду як особливого є величезним прогресом на сьогодні. Ще зовсім недавно нові потреби особистості, що дорослішає, вважали вибриками й відмахувалися від них, не вникаючи в суть.
Стосовно підлітків дорослі впадають у крайнощі. То продовжують сприймати їх як малих дітей, не змінюючи стиль спілкування та вимагаючи беззаперечної покори. То, навпаки, ставляться надто обережно, бояться потурбувати, обмежити свободу, нібито в цей період розвитку людина набуває якихось сакральних властивостей. Попри відмінність підходів, в обох випадках результат негативний: у першому батьки отримують бунт, тотальне заперечення й ігнорування вимог, у другому – таку саму зневагу до звичних обов’язків, але з усвідомленням права на таку позицію. Істина, як це зазвичай буває, десь посередині.
У перехідному віці внутрішні проблеми підлітка, пов’язані зі становленням його особистості, пошуком себе, свого місця в житті, додаються до нових вимог до нього від соціуму, і перш за все – у школі. Якщо раніше дитина прагнула «бути хорошою», що означало виконувати всі завдання, отримувати високі оцінки, демонструвати за можливості гарну поведінку, то тепер ті самі дії викликають у неї внутрішню відразу. У власних очах підліток – вже доросла людина, а загальноприйнятні патерни поведінки залишаються ті самі. Виходить, що шкільна програма ускладнюється, але через неприйняття власне форми викладання і перевірки матеріалу підліток приділяє навчанню менше уваги, ніж треба.
Проблеми підлітків у школі часто взагалі не пов’язані з навчанням. Найбільше вони переймаються визнанням однолітків, отриманням соціального досвіду, належністю до групи, яка має для них значення, пошуку свого місця в ній.