Крылов Иван Андреевич, родился 2 февраля 1769 года. Русский поэт, баснописец, Статский Советник.
1774 год - семья переезжает в Тверь, в связи с назначением отца председателем уголовной палаты.
1777 год - отец устроил маленького Крылова подканцеляристом в Калязинский нижний земский суд. Самостоятельно начал изучать литературу, математику, французский язык.
1778 год - умирает отец, в результате чего семья остаётся в нищите. Ивана переводят в Тверской губернский манистр в чине подканцеляриста.
1783 год - переехал в Петербург. Устраивается на работу в чине губернского секретаря.
1784 год - написал комическую оперу "Кофейница". Познакомился с директором театра Соймоновым и драматургом Княжниным.
1787 год - получает место в Горной экспедици Кабинета её Императорского Величиства благодаря Саймонову.
1778 год - написана трагедия "Филомела", комедии: "Американцы", "Бешеная семья", "Сочинитель в прихожей", "Проказники".
1789 год - выпустил журнал "Почта духов, или учная, нравственная и критическая переписка арабского философа Маликульмулька с водяными, воздушными и подземными духами."
1791 год - знакомится с Анной Константиновой, но Родители запрещают ей выходить замуж за бедного писателя.
1792 год - начинает издаваться журнал "Зритель". Произвёлся обыск в типографии и вскоре журнал перестал издаваться. Написана сатирическая повесть "Каиб".
1794-1797 год - Крылов увлёкся азартными играми.
1800 год - пишет шуто-трагедию "Триумф или Подщипа" - сатира на правление ПетраI и весь царский двор.
1801 год - отправился в Ригу сопровождая Галицина. Написана комедия "Пирог".
1806-1807 год - Крылов пишет две комедии: "Урок дочкам" и "Модная лавка". Комедии умели оглушительный успех. Сочинил оперу "Илья-Богатырь".
1809 год - баллотируется в Российскую академию. опубликована первая книга басен.
1811 год - выходит сборник "Новые басни Ивана Крылова". Стал членом Российской академии.
1815-1816 годы - опубликованы "Басни ивана Крылова" - 3,4,5 части. Писатель принят в Общество любителей российской словестности.
1819 год - издан шестой том басен.
1819-1824 годы - занимается составлением каталогов для публичной библиотеки.
1823 год - Российская академия вручила золотую медаль. у писателя случилось два кровоизлияния в мозг.
1841 год - вышел на пенсию, жил со своей семьёй.
1844 год - смерть Ивана Андреевича Крылова.
1)Как Маргарита знакомится с Мастером, когда они впервые встречаются?(На улице. Она несла желтые цветы, которые первыми появляются в Москве. Мастеру они не понравились. 13гл.)
2)придя на Патриаршие пруды и усевшись на скамейке, с Берлиозом приключилась «странность»,какая?(«сердце его стукнуло и на мгновение куда-то провалилось, потом вернулось, но с тупой иглой, засевшей в нем»)
3)кто был на Патриарших прудах?(Берлиоз и Понырев)
4)Как погибает Берлиоз? (Ему отрежет голову трамваем )
5)Кто предскажет смерть Берлиозу?(Воланд)
6)Что Берлиоз принял за галлюцинацию в воздухе (Явление Фагота-Коровьева)
7)Незадолго до смерти Берлиоз, утомлённый “небывало жаркой” погодой, мечтал про себя пора бросить всё к чёрту и ”. Куда собирался отправиться Берлиоз?(в Кисловодск)
8)Цвет глаз Воланда. (Правый — чёрный, левый — зелёный.)
9)Запах, который “ненавидел прокуратор”. (Запах розового масла.)
10)Название писательской организации, описанной в романе «Мастер и Маргарита». (МАССОЛИТ)
Наприкінці ХІ ст. Вільгельм Завойовник наказав провести перепис усього населення Англії, її земель і міст. Народ називав цей перепис „Страшним судом”, тому що більшість селян, які потрапили на сторінки перепису, перетворювалися з вільних людей у віланів-кріпаків. У ХІІ ст. англійські селяни були в основному покріпачені. Найвищими суддями стали феодали – власники землі. Хочеш поскаржитися на образу з боку землевласника – звертайся до його ж суду і, звичайно, не розраховуй на справедливість.
Ще в ХІ ст. були видані „Лісові закони”, що забороняли під страхом смертної кари простому люду полювати в лісах, тому що відтепер вся дичина належала королю і феодалам.
Народ, який ще пам’ятав колишню волю, таке життя вважав жахливим і несправедливим. А священики й ченці стверджували, що світ – чудовий і влаштований він відповідно до Божої волі, а простій людині слід змиритися зі своєю долею.
Суди, варта, солдати, в’язниці, шибениці змушували людей приховувати свій гнів і образу. Та весь народ неможливо посадити за ґрати чи кинути під сокиру ката. Він продовжував жити надією на кращі часи, на захист доброї і благородної людини, непереможної у боротьбі зі злом. Ця надія і сприяла виникненню народних легенд про Робіна Гуда – захисника пригноблених.
У середньовічній Англії було немало людей, які стали розбійниками через „милість” королівського або феодального суду. Несправедливо ображені, оголошені поза законом, вони рятували своє життя, ховаючись у лісах і горах та нападаючи на багатих мандрівників.
У романі поруч із вигаданими персонажами діють реальні історичні особи.
Річард І (1157-1199) – англійський король (з 1189 р.) Від свого батька Генріха ІІ Плантагенета із Анжу отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення. Учасник Третього Хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога і звільнився лише тоді, коли сплатив викуп, а тим часом у Англії правив розбещений принц Джон, брат короля. Трохи приборкані раніше королівською владою феодали знову відчули волю. Не визнаючи ніяких законів, вони зганяли селян із землі, челядь їхня грабувала на дорогах купців та ремісників, народ визискували й пригнічували нечесні урядовці. В цих умовах простий люд жив вірою в те, що полегшення йому дасть лише король, повернувшись до Англії. Так образ короля став омріяним, наділеним ідеальними рисами. Ідеалізований він і в народних баладах: безмежно хоробрий, розумний, вправний у бою і водночас непохитно справедливий. Отож не слід дивуватися, що невгамовний бунтівник Робін Гуд покірливо схиляється перед своїм королем Річардом Лев’яче Серце і виявляє готовність служити йому вірою і правдою. Реальний король Річард І був жорстоким і грубим. Як пише В. Скотт, він учиняв блискучі, але непотрібні подвиги. Слава воїна була для нього вище за славу правителя.
Однак у романі письменник дещо ідеалізує Річарда, йдучи за авторами старовинних фольклорних балад. У фольклорі Річард – втілення народної мрії про доступного, демократичного, справедливого короля. В. Скотт теж звеличує свого героя, бо він сприяв об’єднанню англійської нації і, за задумом митця, виражав ідею визволення від засилля іноземних загарбників й утвердження сильної централізованої влади, мудрого правління.
Принц Джон (1167-1216) – англійський король (з 1199 р.) Зайняв престол після смерті свого брата Річарда І. Втратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним. Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства і навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього і змусили підписати в 1215 р. Велику хартію вольностей. У романі „Айвенго” принц Джон показаний хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – втілення правителя, котрий суперечить народним інтересам.