Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.
Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.
Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Повесть о Петре и Февронии прежде всего говорит о бесконечной и настоящей любви, о том, что герои никогда и не думали разоединиться даже несмотря на те припятствия, которые перед ними всегда появлялись. В наше же время много людей прежде всего думают о своих меркантильных интерсах и выгодах, которые они получат в случае общения с темм или иным человеком, совершенно забывая о таких прекрасных и неподкупных чувствах как любовь и доверие к своим спутникам жизни. Мне кажется, что несмотря на тот факт, что данное произведение было написанно очень давно, в нем действительно показано как нужно по-настоящему лювить и поэтому, я грубоко уверен, что его актуальность только лишь будет возрастать по стечению развития нашего общества. (ТЫ ТАМ еще поменяй если сочтешь нужным)
Повесть о Петре и Февронии прежде всего говорит о бесконечной и настоящей любви, о том, что герои никогда и не думали разоединиться даже несмотря на те припятствия, которые перед ними всегда появлялись. В наше же время много людей прежде всего думают о своих меркантильных интерсах и выгодах, которые они получат в случае общения с темм или иным человеком, совершенно забывая о таких прекрасных и неподкупных чувствах как любовь и доверие к своим спутникам жизни. Мне кажется, что несмотря на тот факт, что данное произведение было написанно очень давно, в нем действительно показано как нужно по-настоящему лювить и поэтому, я грубоко уверен, что его актуальность только лишь будет возрастать по стечению развития нашего общества. (ТЫ ТАМ еще поменяй если сочтешь нужным)
Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.
Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.
Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-geroyiv/